Готель - Артур Хейлі
— Тепер я розумію, що ви мали на увазі, кажучи, що будете зайняті, — зауважила Марша.
— А я нарешті розумію, що таке традиційний новоорлеанський сніданок.
Коли ж прибули біфштекси з грибами, гарячі французькі булочки й мармелад, Пітер із сумнівом похитав головою й пробурмотів:
— Боюся, що…
— Ще будуть хрустики й кава з молоком, — оголосила Марша. — Така вже тут традиція: багаті плантатори сміялися з аристократичних грінок. Кожен сніданок у них ставав святом.
— Для мене це справді було святом, — сказав Пітер. — І не тільки сніданок, а все — і знайомство з вами, і уроки з історії, і наші розмови. Я цього ніколи не забуду.
— Ви наче прощаєтеся зі мною…
— Я й справді прощаюся з вами, Маршо, — він глянув їй просто в очі, усміхнувся. — Зразу ж після хрустиків.
Вона не зразу спромоглася на слово:
— А я гадала…
Він поклав долоню на її руку.
— Ми просто фантазували, Маршо. Хоч, слово честі, це була найпрекрасніша фантазія в моєму житті.
— Що ж нам заважає здійснити її?
Пітер лагідно відповів:
— Деякі речі пояснити неможливо. Голос серця не повинен брати гору над голосом розуму…
Він побачив, що Марша ледве стримує сльози.
— Пробачте, — прошепотіла вона і, підхопившись, вибігла геть.
Пітер вилаяв себе за те, що не зумів знайти інших, лагідніших слів.
Минуло кілька хвилин. Марша не поверталася. А потім на галерею вийшла Анна.
— Схоже на те, що закінчувати сніданок вам доведеться самому, сер. Марша, видно, сюди не повернеться.
— Що вона робить?
— Плаче в своїй кімнаті. — Анна знизала плечима. — 3 нею це не вперше і, мабуть, не востаннє. Коли щось виходить не так, як їй хочеться, вона одразу в сльози. — Зібравши тарілки, економка сказала: — Бен зараз принесе солодке.
Пітер похитав головою.
— Дякую, не треба. Мушу вже йти.
— Тоді я принесу вам тільки каву.
Поставивши перед ним чашку кави з молоком, Анна всміхнулася:
— Не беріть цього близько до серця. Хай вона трошки виплачеться, а потім я її заспокою. Міс Марша має багато вільного часу, звідси і всілякі забаганки. Якби її тато сидів дома, цього, мабуть, не було б. Але він весь час їздить. От і маєте.
— Ви як у воду дивитеся, Анно.
Пітер згадав, що розповідала про свою економку Марша: замолоду Анну майже силоміць одружили з незнайомим чоловіком, але потім вони сорок років прожили душа в душу. Чоловік Анни помер рік тому.
— Мені розповідали про вашого чоловіка, — сказав Пітер. — Гарна, кажуть, була людина.
— Якого ще чоловіка? — пирснула Анна. — Та я ж ніколи не була одружена! Все життя в дівках ходила і, можна сказати, дівкою й зосталася.
А Марша ж казала: «Вони обоє працювали у нас. Добрішого, лагіднішого чоловіка я зроду не бачила. І це було справді ідеальне подружжя». Це був один з її аргументів, коли вона освідчувалася Пітерові!
Анна все ще хихотіла.
— Господи! Господи! Міс Марша вам ще й не таке вигадає. Це вона вміє! Справжня тобі актриса! Через це я ж і кажу вам — не беріть цього близько до серця.
— Ясно, — кивнув Пітер.
Хоч він і не міг би сказати, що саме стало ясно, йому раптом полегшало.
2
Ліфт номер чотири знову капризував. Саю Льюїнові, літньому ліфтерові, який працював на ньому в денну зміну, вибрики номера четвертого вже насточортіли.
Минулої неділі ліфт кілька разів відмовлявся працювати, хоч двері кабіни й шахти були щільно зачинені. Нічний ліфтер сказав Саю, що таке вже було в понеділок уночі, коли ліфтом їхав заступник головного адміністратора містер Макдермот.
А потім, у середу, номер четвертий на кілька годин зовсім вийшов з ладу. Ремонтники пояснили це «розладнанням зчеплення». А наступного дня, незважаючи на ремонт, номер четвертий тричі відмовлявся спускатися вниз із п’ятнадцятого поверху.
Сьогодні ж ліфт наче зовсім здурів: перше, ніж зупинитись, він судорожно смикався.
Сая Льюїна не цікавила причина поганої роботи ліфта. Але він вважав, що, як ветеран, який прийшов у «Сейнт-Грегорі» двадцять сім років тому — коли, до речі, дехто з теперішнього начальства ще пішки лід стіл ходив, — він заслуговує на те, щоб його перевели на нормальний підйомник. Сай вирішив завтра ж написати заяву. А з номером четвертим хай морочиться хтось інший.
Наближалася десята ранку, гаряча пора в готелі. Набравши у вестибюлі пасажирів — здебільшого делегатів — Сай Льюїн розвіз їх по всіх поверхах аж до п’ятнадцятого, цебто останнього. Бажаючих спуститися було так багато, що вже на дев’ятому поверсі кабіна заповнилася, і Сай більше не зупинявся аж до вестибюля. Під час цього спуску він помітив, що ліфт перестав смикатися. «Що ж, — подумав він, — яка б не була причина цієї несправності, вона усунулася сама собою».
Але він помилявся.
Високо над Саєм Льюїном, на даху готелю, містилися підйомні механізми. Там, в електричному серці ліфта номер чотири доживало останні хвилини маленьке реле. Причиною несправності, про яку ніхто навіть не догадувався, був маленький стрижень-штовхач, завбільшки з невеличкий цвяшок.
Цей стрижень був угвинчений у денце мініатюрного поршня, що приводив у дію три вимикачі. Один вимикач живив гальмо ліфта, другий подавав струм на двигун, третій замикав і розмикав електроланцюг генератора. При трьох справних вимикачах ліфт, ясна річ, працює нормально, слухняно реагуючи на повороти важеля в кабіні. Але якщо функціонують тільки два вимикачі, а з ладу виходить той, що вмикає електродвигун, — ліфт обривається під власною вагою. Єдиною причиною такої аварії може бути видовження стрижня-штовхача. А протягом останніх кількох тижнів цей стрижень розслаблявся. Рухаючись настільки непомітно, що сто таких рухів дорівнювали б, може, поворотові на волосинку, денце поршня повільно, але безнастанно сходило з різі штовхача. Внаслідок цього загальна довжина штовхача і поршня збільшувалася, і вимикач електродвигуна вже майже не функціонував.
Так само, як одна піщинка виводить з рівноваги терези, — ще один майже непомітний поворот поршня мав вивести з ладу вимикач електродвигуна.
Саме через цей дефект ліфт номер чотири працював погано, але ремонтники так і не виявили причини. Та й не дивно: на кожен ліфт припадає понад шістдесят реле, а в готелі працювало аж двадцять ліфтів…
Не помітив ніхто і того, що два запобіжні пристрої на кліті ліфта частково зіпсовані.
Вранці, о десятій десять, у п’ятницю, ліфт номер чотири, і фігурально кажучи, і буквально, висів на волосинці.
3
Містер Демпстер з Монреаля прибув до готелю
