Спартак - Рафаелло Джованьолі
Тому Спартак негайно рушив з Ферентіна і не дав товаришам відпочинку, поки не досяг Фрегелл; звідси він попрямував до Аквіна, куди й прибув на світанку.
Ввечері сюди ж примчав Рутілій і привіз фракійцеві втішну звістку про здоров'я Валерії і коротку та палку, хоча повну м'яких докорів відповідь.
Валерія сповіщала свого коханого, що віднині через старого управителя Лібедія вона час од часу посилатиме йому звістки про себе, і дуже просила його, щоб він тим же способом давав знати про своє життя. Лібедій, завжди готовий виконати бажання своєї господині, тепер тим більше погодився їздити до табору гладіаторів, що він матиме змогу бачитися з своїми синами.
Другого дня, порадившись з Еномаєм, Борторіксом та іншими командирами легіонів, Спартак наказав таборові знятись і на чолі двадцяти тисяч гладіаторів рушив до Ноли. Через п'ять днів вони прибули туди.
Важко описати, з якою бурхливою радістю двадцять п'ять тисяч гладіаторів зустріли у Нолі своїх товаришів, укритих славою перемог. Протягом трьох днів не вгавали у таборі веселощі, лунала музика і пісні.
Рада Верховного штабу Спілки пригноблених вирішила перевести гладіаторське військо на зимові квартири, бо було ясно, що через наближення суворого періоду дощів і снігу Варіній поки що нічого нового проти них не починатиме. Всі розуміли також, що було б справжнім божевіллям навіть думати про наступ на Рим. Адже проти Риму, хоч як він був ослаблений поразкою при Каннах, нічого не міг вдіяти навіть Ганнібал. Гладіатори ж не мали тих сприятливих умов, які мав карфагенянин. А на ті часи не було видатнішого полководця, і Спартак цінував його значно вище від Кіра та Александра Македонського.
Тому, покинувши колишній свій табір, гладіатори збудували новий, просторіший, сильно укріплений широким і глибоким ровом та грізним частоколом.
Як тільки гладіатори влаштувалися в новому таборі, Спартак приступив до здійснення давно задуманої ним нової організації легіонів за національностями, до яких належали повсталі. Така організація, хоча к мала деякі незручності, бо могла призвести до ревнощів і суперечок між легіонами, проте давала величезні переваги міцнішої згуртованості між воїнами кожного легіону. Крім того, вождь гладіаторів бажав досягти ще однієї, не менш важливої для справи мети: поділивши військо на кілька корпусів за національностями, він хотів дати кожному корпусові начальника тієї ж національності, щоб бійці почували більшу довіру до командирів.
Отже, за кілька днів — протягом яких до табору прибували все нові й нові гладіатори — Спартак перебудував своє військо. З п'ятдесяти тисяч бійців він сформував десять легіонів по п'ять тисяч бійців у кожному. Два перших легіони, куди входили германці, якими командували Вільмір та Меровед, склали перший корпус під начальством Еномая; третій, четвертий, п'ятий і шостий легіони, набрані всі з галлів, під командуванням Арторікса, Борторікса, Арвінія і Брезовіра, склали другий корпус на чолі з Кріксом; сьомий легіон, куди входили греки, мав за командира надзвичайно хороброго епірота Фессалонія; до восьмого легіону ввійшли гладіатори та пастухи з Самнія, а начальником його став латинянин Рутілій; у дев'ятому та десятому легіонах були зібрані всі фракійці, і Спартак доручив командувати цими легіонами двом уродженцям Фракії, в яких з фізичною силою та завзяттям поєднувались еллінська культура і неабиякий розум. Одного з них, командира дев'ятого легіону, звали Мессембрій; це була людина років п'ятдесяти, безмежно віддана Спартакові, запопадлива і ревна до своїх обов'язків. Другий — зовсім ще юний, на ім'я Артак — настільки зневажав небезпеки, що фракійці вважали його найвідважнішим, звичайно, після Спартака. Останні чотири легіони складали третій корпус, командиром якого став Гранік. Цей іллірієць, високий на зріст, чорнявий і смуглявий красунь, мав років тридцять п'ять і відрізнявся серйозністю, врівноваженістю, мовчазністю. Недарма Граніка вважали за найсміливішого і найгрізнішого воїна серед усіх десяти тисяч гладіаторів Равенни.
Кавалерію, що нараховували майже три тисячі бійців, Спартак розділив на шість загонів на чолі з Мамілієм.
Верховним вождем знову був проголошений, під захоплені вітання п'ятдесяти трьох тисяч воїнів, найдосвідченіший і найдоблесніший з усіх — Спартак.
Через тиждень після того, як було здійснено новий розпорядок, Спартак побажав зробити огляд війська. І коли на рівнині перед трьома вишикуваними в три лінії корпусами з'явився він, у звичайному простому озброєнні, на коні, який ніколи не мав ні прикрас, ні дорогої збруї, ні коштовного чапрака, — одностайний громоподібний крик вирвався з грудей п'ятдесяти тисяч воїнів:
— Слава Спартакові!!!
Протягом трьох годин Спартак обходив фронт своїх легіонів, промовляючи слова похвали та підбадьорення, закликаючи воїнів додержувати найсуворішої дисципліни, бо вона є головною умовою кожної перемоги.
Закінчивши огляд, він скочив на коня і, вихопивши з піхов меч, дав знак музиці грати сигнал «струнко!». Потім скомандував кілька маневрів, що були виконані легіонами з бездоганною чіткістю; після цього три корпуси один за одним рушили в атаку, спочатку кроком, далі бігом, сповнюючи повітря могутнім бойовим «барра!».
Коли закінчилась атака третьої бойової лінії і всі легіони подолали височину, де мав бути уявний противник, воїни знову вишикувалися, зразковим строєм пройшли перед своїм вождем і один по одному повернулися до табору.
Спартак увійшов до табору останній у супроводі Еномая, Крікса і всіх командирів легіонів.
При побудові нового табору гладіатори поставили для
Спартака, без його відома, гідний полководця намет. Там у цей урочистий для повсталих день було влаштовано бенкет для десяти начальників легіонів і трьох заступників Спартака. Бенкет був скромний, бо Спартак не терпів усякого пияцтва та гульні і з дитинства звик до помірності в їжі і до рідкісної тверезості.
На
