Син сонця - Мирослава Горностаєва

— Ні! — крикнув Шалья, — він не хоче іншого супротивника окрім тебе, бо ти перемагаєш!

— Пробоєм, Шальє! — сказав Карна, — рушай! Ах, Боги, вони пробилися до Бгімасени, Арджуна та решта його ратгінів! Ну то нічого! Здолаємо!

— З ким це б'ється нині Бгіма? — спитав Шалья, намагаючись роздивитися у хмарах пилу короговку супротивника грізного Бгімасени.

— То колісниця Дугшасани! — гукнув Карна, що мав гостріший зір, — О, великий Сур'я, Дугшасана загине, бо лишився без сути і сам править кіньми! Давай, Шальє! Вперед!

Вони рухалися вперед, і шлях їхній було мічено тілами піхотинців-панчалів. Але Дугшасану, на рятунок якому поспішав Карна, вже ніщо не могло врятувати. Удар нищівної булави Бгімасени збив воїна з колісниці на землю. Бгіма зіскочив теж і кинувся до поверженого ворога.

— Я присягався душами предків, — вигукнув, — що вип'ю кров твого серця!

І, на очах у скам'янілих від жаху ворогів і друзів, Бгімасена розтяв ще живому Дугшасані груди мечем і почав смоктати теплу кров, наче раптом перетворився на ракшаса.

Бій довкола припинився. Шалья впустив віжки, а Карна застиг на колісниці з луком у руках. Розширеними від жаху очима Вайкартана дивився на окривавлене лице Бгімасени, той же пошпурив тіло додолу і крикнув:

— Це смачніше навіть за сому![45]

— Боги, — вимовив Карна, — і оце зве себе арієм?!

— Отямся, Радгеє! — закричав раптом Шалья, — тобі не личить страх! Дивись, Дурьйодгана відходить, бо горе за братом лишило його сил! Його лава теж може повернути! Пандави йдуть на тебе, Карно! Неси ж свою вагу! Поглянь, твій син вирвався вперед і прикриває тебе!

Врішасена дійсно опинився попереду і відважився напасти на Пандава Накулу. Сину Мадрі довелося пережити ще одну ганьбу: юнак убив стрілами двох його коней, а коли колісниця зупинилась, зіскочив зі своєї і пішов на Накулу з мечем за всіма правилами двобою. Накула спершу відбивався, але врешті зрозумів, що йому не здолати завзятого молодика і кинувся бігти до колісниці Бгімасени.

— Боягуз! — крикнув син Карни, — я і до того людожера доберусь, якщо батько не пристрелить його раніше!

— Вріша! — гукнув Карна стривожено, — на колісницю! Відходь!

Врішасена вистрибнув на свій повіз, віддав команду суті, але відійти не встиг. На нього мчав сам Арджуна, і юнак хоробро прийняв нерівний бій. Він стріляв і стріляв, і кров бризнула на лати Непереможного. Та свиснула стріла з " Ґандіви», пробила лати, і зупинила відважне серце сина Карни. Врішасена сповз на дно колісниці, вимовивши неслухняними вже вустами:

— Батьку… Джая… И за мене….

Сльози бризнули з очей Карни, і він крикнув, перекривши гомін бою:

— Арджуно, ти добре воюєш з дітьми! Ти влучно стріляєш з лука в старих, та даєш неправдиву присягу брагманам! Бийся, врешті, зі мною, бо я ославлю тебе боягузом на всю Бгаратаваршу!

— Гаразд, Радгеє! — озвався Арджуна, — умова є умовою… Звертай набік!

Коли воїни побачили, що Карна з Арджуною виходять з битви для двобою, то закричали, закликаючи перемогу своїм улюбленцям. Бій поволі віддалявся. Карна озирнувся у пошуках ворога.

— Карно! — мовив Шалья, — онде той, кого ти шукаєш!

Арджуна вже зробив розворот і мчав назустріч Карні. Вайкартана видобув із сагайдака чорну лаковану стрілу з візерунком у вигляді змії.

— Тебе я беріг до останку! — мовив майже весело, — не підведи ж, люба!

— Може б ти замінив стрілу? — крикнув півобернувшись Шалья, — ця закоротка!

— Я ніколи не примірююсь двічі! — сказав Карна, натягуючи лука, — і хитрощі мені не до лиця! Замовкни хоч зараз, Шальє! Я й так знаю, що ти мене ненавидиш… друже! Знаєш добру пораду: вислухай друга і зроби навпаки!

Колісниця супротивника наближалась, і Карна вже добре бачив поплямовані кров'ю жовті шати Темноликого. Просто над вухом свиснула стріла — Арджуна не гаяв часу.

— Не підведи, " Віджая»! — прошепотів Карна до свого лука, примірився в блискучу пляму за плечима Крішни і спустив тятиву.

— Це тобі, Пхальгуно! — вигукнув він, і тут таки побачив, як Крішна з нелюдською силою натягує повіддя, і як зупиняється з розгону четвірка Арджуни. Повіз Карни промчав зовсім поруч.

— Ти його не вбив! — озвався Шалья.

— Я бачив! — буркнув Карна, — та він залишився без шолома… І без своєї діядеми, за яку його звуть Кірітіном — увінчаним славою… Це теж неабищо — для початку! Розвертайся, Шальє!

Вони знову неслись назустріч один одному, і Карна наготував лука.

— Брате мій! — вимовив трохи не ніжно, — вороже мій…

Стріла з " Ґандіви " пробила лати Карни і глибоко увійшла йому в плече. Він побачив мигцем, як Арджуна повалився на борт колісниці, намагаючись вирвати стрілу з пробитих лат, і усміхнувся крізь біль. Вони все ще були на рівних, і шансів виграти двобій у нього було стільки ж, скільки й у Арджуни. Якщо не втрутиться Крішна… Звісно, сута мусив лише добре правити кіньми — і тільки, але Темноликому було байдуже до законів двобою… Карна відігнав від себе ці думки і зайнявся пораненим плечем. Витягати стрілу не було часу, тож він просто обламав древко біля самих лат. Обламав і пробурмотів прокляття — стріла пошкодила ремені кріплення.

Вайкартана зірвав свій шолом і труснув вологим чубом. Лати мали протриматись до наступного пострілу. Від різкого руху ремені луснуть, і він зостанеться безборонним. Тож постріл цей мав бути останнім — для Арджуни.

Шалья обернувся і здивовано глянув на шолом у руці Карни. Ратгін засміявся і кинув шолома на дно колісниці.

— Заважає цілитись, — сказав, — розвертайся, Шальє!

Шалья слухняно повернув, і раптом колісниця зупинилась. Карна не втримався на ногах, упав, але одразу ж підвівся.

— Що сталося, Шальє?

— Не знаю, — відповів князь мадрів, намагаючись зрушити з місця, — тут якесь болото…

«Щоб твоя колісниця, кшатрію, — раптом