He відпускай мене - Кадзуо Ішіґуро
Це сталося приблизно за тиждень після того, як прийшло розпорядження щодо його четвертої виїмки. Ми вже на нього очікували і чимало про це говорили. Ба більше — з часу подорожі до Літлгемптона наші найінтимніші розмови стосувались саме четвертої виїмки. Мені відомо, що донори по-різному реагують на четверту виїмку. Деяким хочеться весь час про це говорити, нескінченно й безсенсовно. Інші тільки жартують на цю тему, тимчасом як ще інші взагалі навіть згадувати її не бажають. А ще є ця дивна тенденція серед донорів — ставитись до четвертої виїмки так, ніби це заслуговує на привітання. Донора «четвертої», навіть якщо дотепер він нікому особливо не подобався, трактують з особливою повагою. Цю традицію підтримують навіть лікарі й медсестри: коли донор «четвертої» приходить здавати аналізи, білі халати усміхаються, вітають його і тиснуть руку. Ну, ми з Томмі про це розмовляли — іноді жартівливо, іноді — серйозно й уважно. Обговорювали різні способи, які люди застосовували в таких випадках, обговорювали, які з них мали найбільше сенсу. Одного разу, коли ми лежали поруч на ліжку, а в кімнаті западала темрява, він сказав:
— Знаєш, Кет, чому всі так хвилюються через четверту? Тому що ніхто точно не знає, чи вичерпається. Якби ти мав певність, що вичерпаєшся, було б простіше. Але цього ніколи точно не кажуть.
Впродовж певного часу я вже думала, чи він порушить цю тему, і прикидала собі, як найкраще відповісти. Але коли це нарешті сталось, я виявила, що не можу підібрати слів. Тому сказала просто:
— Та це дурниці, Томмі. Просто розмови, дурні розмови. Тут немає про що навіть думати.
Проте Томмі знав, що я не маю чим підкріпити свої слова. Йому було відомо, що він порушує запитання, на які навіть лікарі не дають точних відповідей. Постійно доводиться чути ці балачки. Про те, що після четвертої виїмки, навіть якщо технічно ви вичерпуєтесь, у якомусь сенсі все ще зберігаєте свідомість; і виявляється, що на вас чекають наступні виїмки, і багато, тільки вони — по той бік межі; більше немає реабілітаційних центрів, опікунів, друзів; немає більше нічого, крім цих виїмок, аж доки тебе остаточно не вирублять. Ці теми схожі на фільми жахів, тому здебільшого ніхто не бажає про це навіть думати. Ні білі халати, ні опікуни — і донори зазвичай також. Але час від часу донори все ж порушують цю тему, як того вечора це зробив Томмі, і тепер я шкодую, що ми про це не поговорили. Але після того, як я назвала цю розмову «дурницею», ми обоє покинули цю територію. Однак я принаймні знала тепер, що думки про це непокоять Томмі, і раділа, що він хоча б частково мені їх звірив. Я намагаюсь пояснити, що загалом мала враження, наче ми дуже добре разом даємо собі раду з четвертою виїмкою, ось чому того дня, коли ми гуляли полем, мене так потужно вибив з рівноваги той його випад.
У Кінґсфілді не особливо є де погуляти. Площа — це очевидне місце для зібрань, а невеликі клапті позаду будівель більше скидаються на пустище. Найбільша ділянка, яку донори називають «полем» — чотирикутник, зарослий бур’янами і чортополохом, оточений парканом-сіткою. Цю територію давно вже хотіли перетворити на нормальний газон для донорів, але навіть дотепер цього так і не зробили. І навіть якби зробили, там не було б надто спокійно — неподалік проходить траса. А все ж таки, коли донорам неспокійно і їм хочеться піти пройтися, вони зазвичай ідуть саме туди, продираються крізь кропиву й ожину. Того конкретного ранку, про який я розповідаю, лежав туман, і я знала, що поле вологе, але Томмі наполягав на прогулянці. Не дивно, що ми виявились там одні — але це, мабуть, Томмі відповідало. Після кількахвилинного проламування крізь хащі він зупинився біля огорожі і втупився у непроглядний туман з протилежного боку. Тоді сказав:
— Кет, я не хочу, щоб ти зрозуміла це неправильно. Але я добре це обдумав. Кет, думаю, мені потрібен інший опікун.
Протягом кількох секунд після того, як він це сказав, я усвідомила, що анітрохи не здивована; що з нез’ясовних причин я навіть цього чекала. Але все одно розізлилась і нічого не відповіла.
— Це не тільки тому, що надходить четверта виїмка, — продовжив він. — Не тільки в цьому річ. Це також через події минулого тижня. Коли в мене загострились проблеми з нирками. Таке траплятиметься дедалі частіше.
— Ось чому я тебе знайшла, — сказала я. — Саме тому я приїхала сюди на допомогу. Через те, що тепер починається. І саме цього хотіла Рут.
— Рут хотіла для нас іншого, — сказав Томмі. — Вона не обов’язково прагнула, щоб ти до останньої миті була моєю опікункою.
— Томмі, — сказала я, вже добряче, мабуть, розлютившись, хоча й говорила тихо і контролювала свій голос, — я тут для того, щоб тобі допомагати. Ось чому я сюди приїхала і знову тебе знайшла.
— Рут хотіла для нас іншого, — повторив Томмі. — А це все — не те. Кет, я не хочу бути таким перед тобою.
Томмі втупився в землю, притиснувши долоню до сітки огорожі, і здавалось, наче він пильно прислухається до звуку дорожнього руху десь за туманом. І тоді він це промовив, злегка хитаючи головою:
— Рут би зрозуміла. Вона була донором, вона б мене зрозуміла. Я не кажу, що вона обов’язково й сама такого б прагнула. Якби могла, то, може, й захотіла б, щоб ти була її опікункою аж до самого кінця. Але вона зрозуміла б мене і моє бажання зробити це інакше. Кет, ти дечого просто не розумієш. Ти не розумієш цього, бо ти не донор.
Коли він сказав це, я розвернулась і пішла геть. Я вже згадувала, що була практично готова до цього випаду — мовляв, він більше не хоче, щоб я була його опікункою. Але що по-справжньому мене поранило, крім усього іншого (як той випадок, коли він не підійшов до мене відразу на Площі) — це те, як він знову відокремив мене не тільки від усіх донорів, але й від себе і від Рут.
Але це так і не переросло у велику сварку. Коли я пішла геть, то не могла вдіяти нічого іншого, як просто піднятися до його кімнати, куди він сам повернувся вже за кілька хвилин після мене. На той час ми обоє вже
