Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз
Згодом Артур зізнався Томмі, що він дав маху, коли ухвалив таке рішення спересердя. Оскільки він ніяк не може знати напевно, що Бога не існує, не варто було ось так згарячу проганяти єдину серед них релігійну людину.
— Ти ж можеш усе виправити, — запропонував Томмі. — Скажи, що ти передумав і дозволяєш Семюелю іноді з’являтись на сцені.
— Допоки я контролюю свідомість, — відповів Артур, — такому не бувати. Я визнаю`, що припустився помилки, дозволивши емоціям узяти наді мною гору. Але якщо вже я щось вирішив, то не відступлюсь.
Думки про Рай і пекло непокоїли Томмі. Він упіймав себе на тому, що знову і знову прокручує їх у голові. Якщо він загримить до пекла, запитував себе Томмі, чи можливо буде якимось чином звідтіля вислизнути?
(2)
За кілька днів Аллен наштовхнувся в середмісті на хлопця, із яким учився в школі. Він пригадав, що Баррі Гарт був другом котрогось із його знайомих. Нині Баррі відростив довгу чуприну і скидався на гіпі. Він запросив Аллена до себе додому — випити пива й побалакати.
Він мешкав у просторій, але занедбаній квартирі. Поки Аллен і Баррі сиділи й розмовляли на кухні, якісь типи то приходили, то зникали. В Аллена склалося таке враження, що тут щедро приторговують наркотиками. Коли він підвівся, збираючись іти, Гарт сказав, що планує в суботу закотити вечірку, де збереться чималий натовп. Він запросив і Аллена.
Той погодився. Це була чудова нагода виконати Артурову вказівку й частіше бувати на людях.
Та коли Аллен суботнього вечора приїхав до квартири Гарта, побачене йому не сподобалось. Там був мовби якийсь наркопритон. Люди цмулили алкоголь, смалили травичку й ковтали пігулки. На думку Аллена, більшість присутніх поводились, наче йолопи. Він вирішив, що не затримається тут надовго. Вип’є пляшку пива й піде. Проте вже за кілька хвилин йому стало так нестерпно, що він зійшов зі сцени.
Артур озирнувся, побачив, що діється навкруги, і сповнився відрази, та все ж вирішив залишитись і поспостерігати за цим стадом бидла. Йому було цікаво подивитись, як різні види наркотиків роблять із людей справжнісіньких телепнів: від алкоголю стають задерикуватими, від коноплі знай собі гигочуть, від амфетамінів поринають у транс, від ЛСД втрачають координацію. Ціле польове дослідження з наслідків зловживання наркотичними речовинами, подумав Артур.
Юнак помітив, що одна молода пара сидить осторонь від усіх, як і він сам. Дівчина була високою і стрункою, мала довге чорняве волосся, пухкі губи й очі з поволокою. Вона час від часу зиркала на Артура, і той відчував, що скоро вона з ним заговорить. Його дратувала сама думка про це.
Однак першим до Артура звернувся її супутник.
— Часто буваєш на вечірках у Гарта? — запитав молодик.
Артур випустив на сцену Аллена. Той спантеличено закрутив головою навсібіч.
— Вибач, що ти сказав? — перепитав він.
— Моїй подрузі здається, що вона тебе вже бачила на одній із тутешніх вечірок. У мене теж таке відчуття, ніби я тебе десь зустрічав. Як тебе звати?
— Усі звуть мене Біллі Мілліганом.
— То ти — брат Чалли? Здоров був, а я — Волт Стенлі. Я знаю твою сестру.
Дівчина підійшла до них.
— Марлен, це Біллі Мілліган, — познайомив їх Стенлі, а тоді відійшов.
Марлен і Аллен пробалакали майже годину, обмінюючись дотепними зауваженнями про решту присутніх. Дівчина здалась Алленові веселою і приязною.
Він бачив, що подобається їй. Темні котячі очі Марлен викликали в нього чудернацькі відчуття. Юнака до неї вабило, та він знав, що через Артурові правила в нього з цією дівчиною нічого не може бути.
— Агов, Марлен! — гукнув Стенлі з іншого кінця кімнати. — Може, підемо вже?
Вона не звернула на нього уваги.
— Тебе кличе твій кавалер, — сказав Аллен.
— Ніякий він мені не кавалер, — усміхнулась вона.
Ця дівчина тривожила Аллена. Він щойно відсидів у Зейнсвільській колонії за брехливим звинуваченням у зґвалтуванні, аж тут якась краля вішається йому на шию.
— Вибач, Марлен, — промовив юнак. — Я вже мушу йти.
Вона здивувалась, але сказала:
— Що ж, можливо, ми ще побачимось.
Аллен мерщій подався геть.
Наступної неділі Аллен вирішив, що такий погожий осінній деньок якнайкраще підходить для партії в гольф. Він закинув ключки до багажника й поїхав до ланкастерського заміського клубу, де взяв напрокат гольф-карт. Він пройшов кілька лунок, але гра була кепська. Втретє загнавши м’яча до піщаного бункера[20], Аллен так на себе розлютився, що пішов зі сцени.
Мартін розплющив очі й отетерів, побачивши, що стовбичить на полі для гольфу й приміряється до м’яча пісочним веджем[21]. Він вибив м’яч із бункера й дограв лунку. Для неї було встановлено пар чотири[22]. Не знаючи, скільки ударів йому знадобилось для проходження цієї лунки, він зарахував собі берді[23].
Мартіна роздратувало те, що в черзі до наступної лунки зібралось чимало людей. Він почав гучно нарікати на те, що вайлуваті дилетанти псують задоволення від гри для таких майстерних гравців, як він.
— Сам я з Нью-Йорка, — сказав він підтоптаному чоловікові з чотирма супутниками, котрі стояли в черзі перед ним. — Я звик до першокласних приватних гольф-клубів. Туди, на відміну від цього закладу, не пускають казна-кого.
Чоловік ніяково зашарівся, а Мартін вийшов наперед.
— Ви ж не проти пропустити мене? — кинув він і, не чекаючи на відповідь, примостив м’яч на підставці, сильним ударом послав його на правий раф[24] і гайнув за ним у своєму гольф-карті.
На наступній лунці він знову проліз без черги, проте його м’яч шубовснув до водної перешкоди. Мартін зупинив гольф-карт біля ставу, щоб подивитися, чи не вдасться дістати м’яч. Не знайшовши його, хлопець витягнув нового м’ячика, вибив його на інший берег ставка й повернувся до свого авто. Застрибуючи всередину, він добряче торохнувся коліном.
Девід з’явився на сцені, щоб прийняти біль. Хлопчик не знав, де він опинився і що робить у цій мініатюрній машинці. Коли біль ущух, Девід почав бавитись: крутити кермо, натискати педалі й імітувати звуки мотора. Гольф-карт знявся з гальм і покотився вперед, в’їхавши передніми колесами у воду. Девід перелякався й утік зі сцени. Повернувся Мартін, дивуючись, як таке могло трапитись. Йому знадобилось добрих півгодини, щоб, розхитуючи гольф-карт туди й сюди, вивільнити передні колеса, що вгрузли в багно. Мартін казився,
