Мудрі жінки - Людмила Когут

Директор магазину був справжнім втіленням торгівця — скупар, з великим черевом. Знав, що Світлана добрий фахівець і узгодить усі неточності в бухгалтерських звітах, до того ж безоплатно. Директор-скнара бачив, що працівниця немає належного одягу, може, і голодна… тодного разу не запропонував Світлані трохи грошей на транспорт, одяг та харчування. Багатий бідного не розуміє! А голодна жінка жодного разу не взяла собі з прилавка на обід навіть напівгнилого винограду.

Директор виношував підступний задум — звільнити Світлану після того, як вона виконає свою роботу. Навіщо йому тюремниця? Отакі «добрі» люди оточували її.

…У цей радісний вечір вона стояла у світлій квартирі гарного мужчини, який їй так сподобався, і не йняла віри, що це все відбувається з нею насправді. Богдан ніжно обіймав її.

Сказав, що цей дім — її, все майно також. Але найголовніше те, що він весь належить тільки їй і нікому більше, і хоче, щоб вона була його і сьогодні, і завтра — завжди.

Світлана не могла повірити у своє щастя. Відтоді, як вона Богдана побачила вперше, не було такої хвилини, щоб вона не думала про нього, не мріяла, та навіть і гадки не мала, що ці казкові мрії можуть стати реальністю. Зараз вона біля нього. Це не казка і не сон — це чудова дійсність.

Богдан ніжно роздягав її, вона не пручалась. Узяв жінку на руки, як легкий, але найдорожчий скарб, і поніс у душову. Роздягнувся сам.

Вони стояли під струменем теплої води, пестили одне одного, цілували, і цілюща вода ніби змивала з їхніх сердець і душ увесь бруд, який прикипів за багато років.

Молода кров пульсувала. Тіла наливалися жагою. Богдан обережно загорнув Світлану в банний рушник і, як велику дитину, поніс у спальню. Розстелив ліжко і поклав на нього свою біляву голубооку красуню. Гладив її гарне мармурово-біле тіло. Шкіра її була ніжна, ніби шовкова, здавалось, що він торкається оксамиту. Світлана не соромилася своєї наготи і лише солодко стогнала від задоволення, коли він її гладив і цілував.

Він дивився на свою порцелянову ляльку — на кожну рисочку її обличчя, плавні вигини тіла, її маленькі пальчики на ногах, цілував кожен із них. Цілував її округлі коліна, пупок. Красиві грудиперсики були надзвичайні, він їх пестив лагідно і ніжно. Гарні, майже дівочі соски чекали його поцілунків і від пестощів наливалися соком, як пуп’янки дивних квітів. Він цілував її лоно, солодшої і розкішнішої жінки він собі й уявити не міг.

Світлана була прекрасна, і Богдан кохав і пестив її, як справжню богиню, свою царицю. Сьогодні вона була казкова фея, яка велінням долі опинилася в його обіймах.

Це була райська ніч кохання. їхнє злиття було довгим і красивим, ніжним і бурхливим. Жінка стогнала від жаги кохання, потім стогнала і вмирала від задоволення, знову народжувалась і вмирала — вони не могли насититись одне одним. їхній стогін пройшов через увесь нотний рядок, від нижньої октави до верхньої, і органічно влився в музику, яка звучала в спальні, зливався з нею, творив єдність звуків, яка була відповіддю на єдність їхніх тіл і душ…

Нарешті знесилені і щасливі вони заснули міцним сном.

їй снилися світлі сни — спогади дитинства. Мама і тато були разом, дивились на неї і раділи, а вона бігла від них у квіткове поле в гарній білій сукні. На голові мала красивий вінок, сплетений із волошок і червоних маків. Цей дивний кольоровий сон був реальним і яскравим.

Жінка розплющила очі, і її засліпило сонце, яке проникало через відчинене вікно. Воно було високо в небі, далеко від Світлани, але радісно усміхалось і ніби говорило:

— Прокидайся, на тебе чекає щасливе життя!

Світлана від несподіванки заплющила очі, потім знову розплющила. Вона лежала в чужій світлій кімнаті, поруч нікого не було. На іншій подушці — записка. Світлана із хвилюванням взяла папір: «Кохана! Сьогодні в тебе вихідний, зайдемо вдвох на твою роботу у другій половині дня. Відпочивай! У кухні на столі я приготував для тебе сніданок. Смачного! Весь дім у твоєму розпорядженні. Господарюй, віднині це все твоє. Я буду вдома через декілька годин. Чекай на мене.

Цілую, Богдан.»

Світлана перечитувала записку і не вірила своїм очам. Встала з ліжка. Одягу немає. Узяла великий рушник, обгорнула ним свій тоненький стан і пішла в душ. Яке це задоволення — стояти під теплою водою із заплющеними очима! Натішилась і вийшла з душу. Розглядає ванну кімнату. Усюди такий порядок! Усе акуратно і красиво — креми, чоловічі парфуми, мило, шампуні, леза, рушники. Ні, Богданові немає ціни! Засміялась і пішла в кухню.

Під вишитою серветкою на підносі — маленькі пиріжки із сиром, йогурт, фрукти і записка: «Смачного, кохана!»

Заглянула в холодильник. Мрія господині — є все: різні консерви, делікатеси, фрукти, солодощі. Варто було пройти через такі життєві випробування, щоб зараз опинитись у розкоші!

Серце і душу Світлани наповнювало почуття щастя і радості — як у тому сні, де вона бігла у квіткове поле.

З апетитом поснідала, помила горнятко і тарілку, поставила на місце, пішла в кімнату.

Гарна простора кімната, красиві меблі. І… о, Боже, яке щастя: усю стіну займали величезні полиці з книжками. Це була її мрія — мати безліч книжок, читати, плакати і сміятись разом з героями.

Рипнули вхідні двері. Світлана вийшла в коридор. Богдана не було — стояв величезний кошик червоних троянд, а поряд — пакунок. Світлана взяла кошик з квітами і пішла в кімнату.

Знову рипнули двері, жінка швиденько вийшла в коридор. Богдан вносив ще два величезних пакунки. Він зрадів, що побачив Світлану, але сказав, що сюрприз не вдався, бо вона вже прокинулась, а він хотів все це принести у спальню до її ніг.

Світлана засміялась