Сибіріада польська - Збігнєв Доміно
Не призналася чоловікові, що ще весною вислала батькам листа з Калючого. Боялася, що гордий Юрій, відкинутий її батьком, не буде цим задоволений. А намовив її вислати листа Буковський, в бригаді якого працювала. Буковський був українцем з-під Житомира. У Сибір потрапив, переселений у тридцять сьомому році.
Наталка обтесувала сосновий дрюк і під носом наспівувала по-українськи, що їй якраз слина на язик принесла: «Ой на ставі, на ставку дві вудки в рядочку»... Буковський, непомічений, підійшов, доспівав: «То собі мати дочекала, що дочка в віночку»... і запитав:
— Українка?
— Невже це так важливо?
— Важливо, неважливо, але соромитись також нема чого. Наприклад я не соромлюсь, що я українець.
— Я не сказала, що соромлюсь.
Не було поспіху, ніхто їм якраз не заважав і так слово за словом поговорили собі про життя. І, мабуть, диявол якийсь її спокусив, що йому про свою сім’ю розповіла і про те, як вона, українка, опинилася разом із поляками в Сибіру. Буковського нічого особливо не дивувало. Від того дня, якщо тільки трапилася нагода, Буковський наодинці з Наталкою заговорював до неї по-українськи. Незабаром також зрозуміла, що не про розмову йому йдеться. Буковський все настирливіше почав залицятися до неї. Якогось дня використав нагоду, догнав її на узбіччі, притиснув до дерева і намагався поцілувати. Вирвалася і без слова стрільнула йому в обличчя. Не розгнівався. Повернув усе в жарт. Але від тої пори дав їй спокій. Колись знов зачепив Наталку. Насторожилася, приготувалася до оборони.
— От, козачка! Навіть до неї не підходь, бо не запитає, навіщо, тільки спочатку баньки тобі видряпає!
— А щоб ви знали.
— Шкода, дуже шкода, бо пара могла б з нас бути, що го-го! Але жарти в сторону, козачко, завтра до дружини, у Тайшет їду.
— Добре, що ви собі про дружину пригадали.
— Не будь злосливою, бо я таким не є, образи жодної не приховую. Краще напиши два слова матері, хай знає, що живеш. Візьму листа до Тайшета і кину в скриньку. Це хотів я тобі сказати.
— Нам недозволено писати.
— Мабуть, нікому не вибовкаєшся?
— А як нас піймають?
— Не бійся, це вже моя справа.
Далася спокусити цій несподіваній нагоді. В таємниці від чоловіка накреслила кілька речень до матері, написала адресу і віддала листа Буковському. Після повернення з Тайшета підтвердив, що листа кинув до скриньки. Більше до цієї справи не поверталися. Минав час, відповіді на листа не було. Може, комендатура її затримала? А може, не хотіли відписати?
Ще одну справу Наталка від чоловіка затаїла. Значно від тієї з листом серйознішу. Недавню, яка мучила її сумління, не давала ні хвилини спокою. А ще гірше, не знала, як з неї виплутатись.
Заступник коменданта викликав Наталку часто і кожну розмову починав з того, що хоч дозволу на її повернення на Поділля ще нема, але треба мати надію і терпеливо чекати. Саме стосовно цієї справи хоче з’ясувати з Наталкою це й те. Швидко зорієнтувалася, що Савчука найбільше інтересує воєнне минуле чоловіка. Розпитував її також докладно про людей з барака. Цікавило його, що люди говорять, що думають про своє майбутнє, що гадають стосовно СРСР і радянської влади. Почав її також випитувати про справу Корчинського.
— Той Корчинський і тих двоє, ну та єврейка і той студент, які дітей вчили і антирадянську діяльність проводили, у вашому бараку мешкали?
Наталка підняла голову, немов проснулася від хвилинного заціпеніння.
— Лише тепер я зрозуміла, до чого ви прямуєте! То що? Донощицю, шпига хочете собі з мене зробити?
Савчук криво всміхнувся і сягнув по цигарку, запалив, випустив дим під стелю.
— Пані Наталко! Чому так різко? Чому відразу так негарно пані про мене й про себе думає? Відразу якийсь там донощик, шпиг? А може, це просто називається лояльність радянського громадянина щодо своєї радянської влади? Пані мене розуміє? Ну то даймо собі відповідь на кілька основних питань: ви радянська громадянка?
— Ніби так, але...
— Хвилиночку. Хочете повернутися з синком на визволену з-під панського, польського утиску радянську Україну?
— Ну так. Звичайно, що хочу.
— Ну, бачите. Ви радянська громадянка українського походження, хочете повертати на радянську Україну, так?
— Так.
