Ігри долі - Іванна Боразан
Ніколи в житті Аня не відчувала такої злоби, як зараз. Бачити, як її «коханий» чоловік безтурботно живе, незважаючи на «трагічну» смерть дружини.
Ось кілька днів вона спостерігає за ним. Дім, робота, клуби, розваги. І жодного натяку на скорботу.
«А що, ти хотіла побачити його у траурі. Він же сам тебе позбувся. Забула? — твердив їй внутрішній голос.
«Думала, що хоч совість буде мучити».
Тепер відлучимося від цього моменту на кілька місяців назад і побачимо, як жив Ніколас Харт після трагічного випадку з його дружиною. І скажу я вам тільки одне — його все- таки мучила совість, але лише кілька днів.
У той момент, коли стало відомо про зникнення Анни Харт, вона вже знаходилася у домі свого рятівника, але ж про це ніхто не знав. Організували пошуки, які так і нічого не дали, лише наробили галасу. Зникла не хто-небудь, а дружина славнозвісного іноземного міліонера. Знайшлися свідки, які бачили потерпілу у день її зникнення блукаючу в горах, інші ж бачили, як вона стояла над прірвою. Були й такі, що стверджували нібито, у той момент, чули постріл. Але ніякого підтвердження їхніх слів не мало. Хтозна, що то був за звук, можливо, просто схожий на постріл. Але дійшли одного висновку: Анна Харт загинула. Був це нещасний випадок чи самогубство, але вона впала в море. Тіла дівчини так і не знайшли. На морі була буря, хтозна- де бурхливі хвилі віднесли нещасну.
Посипалися співчуття чоловікові, який так трагічно втратив дружину. Він уміло зіграв свою роль убитого горем чоловіка, а уже за кілька днів усе забулося. Знайшлися нові події, нові трагедії і нові життя. Про Ніколаса Хатра і його трагедію уже забули, що було йому на руку.
Поряд із ним завжди була його вірна Таня, якій і приходилося чути його ниття про совість. У неї ж вона зовсім спала. Нарешті вона отримала те, чого хотіла. Ніколас Харт уже самотній, потрібно ще трохи зачекати, щоб пройшов, цей нікому непотрібний траурний період, і усе — вона стане його дружиною. Але зараз потрібно набратися ще трохи терпіння, щоб витримати його скиглення. І на превелике щастя довго терпіти не довелося, але це завдяки її жіночим хитрощам. Що не довелося робити, аби викинути з голови Ніка пам'ять про смерть дружини — і їй це вдалося. За кілька днів його наче підмінили. Тепер Таня могла з полегшенням видихнути. Її план реалізувався: попереду багате і щасливе майбутнє з Ніком. Але лишень вона стане законною його дружиною, то «віддячить» йому за усі свої приниження.
Схоже Ніколасу Харту дуже не повезе, бо ще одна жінка бажає помсти і це не хто інший, як Анна Харт.
Вона б змирилася з думкою, що це була його велека помилка, про яку він сильно жаліє. Але спостерігати за тим, як Нік розважається у нічних клубах і влаштовує оргії зі своєю коханкою, вона не могла спокійно.
Спочатку був біль. Невже вона для нього нічого не означала, невже була пустим місцем. Як можна розважатися, знаючи, що по його милості дружина лежить десь на дні моря. Навіщо було говорити про кохання, одружуватися, будувати спільне майбутнє, щоб просто назавжди забути про її існування, щоб навіки стерти з лиця землі.
Що відчули батьки, знайомі, коли дізналися про її загибель? Невже так само знехтували цим, як і її чоловік. Ні! Ці люди здатні як і на любов, так і на співчуття. Лише ця людина любить себе і свої гроші. Ось і по цих для нього болючих речах пройдеться її «меч» справедливості і помсти.
Аня заставить його страждати і втратити найдорожче, так, як і він забрав у неї найдорожче — віру в людей.
Набравшись хоробрості, Аня увійшла в будинок, який колись вважала своїм домом. Крижаним холодом обвіяло її, коли опинилася у гламурних мармурових стінах холу. Білий начищений до блиску мармур кричав про розкіш, а тіло дівчини покрили підступні мурашки, що аж здригнулася від неприємного відчуття. Зразу згадала затишну домівку Марії й Андрія. Скромний, зі смаком обставлений будинок, випромінював силу набагото могутнішу, ніж цей набитий багатством палац. Лише тепер Аня зрозуміла, який із цих двох будинків назве своїм домом. Лише тепер зрозуміла, що багатство дому залежить не від речей, які в ньому знаходяться, а від людей, які там мешкають і любов, яку випромінює кожна річ в ньому. А ці холодні стіни давлять на тебе, роблячи серце черствим, а душу пустою.
… У кімнаті чулися не лише її кроки, а й шалене серцебиття. Дівчина навіть не знала, що більше привернуло увагу охоронців, які уже наближалися до неї.
Одного, кремезного, схожого на бульдога, охоронця Аня не знала, другого впізнала. Схоже він її також, адже зблід, а в додачу ще й перехрестився. Останнє дуже не сподобалося його напарнику. Той штовхнув його, приводячи до тями, і наказав слідувати за ним.
— Не бійся, Ярославе, — промовила Аня. — Я жива.
Хлопець намагався щось сказати, відкрив рот, але не зміг жодного слова промовити. Тільки дивився, наче очам своїм не вірив, і ловов ротом повітря. Його вчили захищати свого господаря від видимих ворогів, а як боротися з привидами, не знав. А вірити в те, що перед ним жива господиня, його розум відмовлявся.
Його у день трагедії не було поруч, але напарник не міг наговоритися про це. Казав, що
