Вчителька, дочка Колумба - Вільгельм Мах

— Як це затуляю?

— Не знаю,— зненацька зніяковівши, відступає Агнешка.— Якось так відчуваю.

— Втратив і Я,— говорить Балч, не дивлячись на неї,— Втратив більше, ніж ви, бо більше мав. Це не я затуляю вам село, людей. Це ви мене затуляєте людям.

— Якщо вам тільки цього й жаль, то я на можу вам поспівчувати.

— Можливо, чогось і більшого. Замаячіло щось близько й згасло. Залишилася порожня кімната. Але чорт з цим.

— Кімната не пустуватиме, якщо ви дасте згоду. Школу треба розширювати.

— Для восьми дітей. Аякже,— настроюється Балч на свій саркастичний тон.

— Буде їх більше.

— І що з того? Чого ви цим доб’єтеся? На що ви ставите?

— Я не граю. Я живу.

— Через п’ять, десять років ви розтруситеся.

— Можливо. І все ж я не хочу, не зумію жити інакше.

— Ради якої кар’єри?

— Кар’єри? Як мені вас переконати...— І вчителька з несподіваним запалом мало не крикнула: — Від цієї школи стільки залежить, що я... що я життя не пошкодувала б! — Однак вона відразу ж опановує себе.— Життя. Так кажуть. Але це не лише байдужість. Це ще і амбіція.— На якусь хвильку вмовкає і враз додає з якимось подивом: — І ще хочеться вам, саме вам, довести...

— Що довести?

— Ви добре знаєте що,— промовляє Агнешка без гніву, з жалем.— Все! Бо ви не вірите людям, глумитеся над ними. Принижуєте, споюєте.

— Останній закид не слушний. Я просто дотримуюся правил толерантності, співжиття і, так би мовити, регулюю стихійний процес. Самогон — справа окрема. Я, перепрошую, люблю в наших масштабах виявляти більш загальні протиріччя. Ви думаєте, самогон тільки кепська звичка, пияцтво? Ні, це ще й наш самодіяльний домашній промисел. Думаєте, Зависляк це тільки прихований самогонник? Ні, він ще й інспектор громадської монополії, можна сказати, службовець. Чимала частина спільного доходу йде на спільні потреби.

— На які? — перебиває його Агнешка з гіркотою в голосі.— На хвороби від отруєння алкоголем? На похорон? На хабарі після бійок?

— Звідки ви знаєте?

— Не знаю. Здогадуюся.

— Цілком слушно. До речі, я був у Кондери і все залагодив.

— Цебто?

— Залишив йому ліки. На столі, під цератою, в конверті. Напевне, вже знайшов і, напевне, видужає.

— Не вірю.

— І не силую. Непоправна ідеалістка.

— Не вірю! І прошу вас не робити мені таких зізнань. І не вмішувати мене в такі справи. Не хочу про це знати й відати.

— Пілатова мораль. Не відати. Лібералізм для власної вигоди.

— Виходить, я повинна донести на вас?

— За віщо? За звичайну людську допомогу? Догматичне сектантство.

— А за гуральню?

— Гуральню я наказав закрити.

— і надовго?

— Це залежатиме від міркувань більш загального порядку. Можливо, назавжди. Мої накази залежать від вас.

— Не розумію.

— Розумієте.

— Пане Балч, мені сьогодні справді не хочеться сваритись. Отож перестаньте про де. Просто забороніть пити — і все.

— Але ж це сектантство. Свобода є свобода. Ви, до прикладу, можете заснувати товариство тверезих? Можете! А чи я запишусь першим — залежить від вас. А поки що — за ваше здоров’я, пані!

Балч наливає собі в порожню склянку, п’є. Очі його заіскрилися. До вподоби йому ця розмова. Подобається й те, що Агнешка вже досить давненько сидить собі на стільці, не позиркує на годинник, що її пальці несвідомо граються розкудланим кінцем шнура, якого вона так не любить. І слухає, як вона собі промовляє:

— Пілатова мораль. Опортунізм. Догматичне сектантство.— А потім він бачить її, спрямовані прямо на нього, очі й чує її ледь піднесений голос: — Це я вам скажу, товаришу Балч. Я гадала, ви тільки граєтесь у деспота. Але ви насправді деспот. Ви мислите, розумієте, як деспот. Для деспота кожна протилежна думка має відповідну назву-звинувачення. Залежно від потреби ви мене назвете анархісткою чи догматисткою. Зате власну анархію або власний догматизм ви завжди маєте за найвищу державну правду.

— Чудово! — Балч в захопленні.— Безпомилкова підказка інтуїції! Тож навіщо нам боротися одне з одним? Приєднайте свою інтуїцію до мого деспотизму. Це ж вам на користь! За ваше здоров’я.— Розпалений, він знову наливає собі й випиває.— Чи ви коли подумували собі, що таке сільська вчителька? Без підтримки? Що б вона не зробила — завжди погано, завжди під підозрою. І завжди сама.

— Сама...— Агнешка ніби пробудилася від якогось досить довгого заціпеніння. Підхоплюється зі стільця, несамохіть протирає очі,— Я збиралася забрати решту книг, товаришу Балч.

Балч лагідно посміхається:

— Така пунктуальна й така неуважна. Я ж усі книжки до останнього папірця ще вчора передав через Семена й казав передати вам,