Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

та матір, Марія не знає всього ані про свого чоловіка, ані про сина, а Йосип, якого вже забрала могила, взагалі ні про кого нічого не знає. Ми ж натомість знаємо майже все про те, що відбувалося до самого сьогоднішнього дня, про те, що говорили й думали не тільки вони, а й усі інші, хоч і повинні вдавати, ніби нічого не знаємо, в якомусь розумінні ми схожі на того фарисея, що запитав: їсти хочеш? — хоча бліде й виснажене обличчя Ісуса говорило красномовніше за будь-які слова: Не запитуй, а нагодуй. Зрештою той добрий чоловік так і вчинив, він купив дві хлібинки, які були ще гарячими з печі, й чашку молока й без жодного слова подав усе це Ісусові, причому, коли він передавав чашку, трохи молока пролилося з неї на руку фарисею й на руку Ісусові, й тоді майже одночасним рухом, який нам передався ще від тих часів, коли ми були набагато ближчими до природи, обидва підняли намочені пальці до губів і злизали з них молоко, цей жест нагадує той, коли ми цілуємо хліб, що впав на землю, і лишається тільки пошкодувати, що ці двоє більш ніколи не зустрінуться, після того як вони уклали певну угоду, скріпивши її такою гарною і символічною дією. Потім фарисей пішов далі своєю дорогою, але спочатку він дістав із кишені дві монети, дав їх Ісусові і сказав: Візьми ці гроші й повертайся додому, світ для тебе поки що надто великий. Син теслі тримав у руках свою чашку й хліб, зненацька йому здалося, що він уже не голодний, а може, він просто перестав відчувати, що голодний, він дивився навздогін фарисею, який віддалявся від нього, й лише тепер подякував йому, але таким тихим голосом, що той добрий чоловік не зміг би його почути, але він не належав до тих людей, які чекають подяки за свої добрі справи і яким би наш герой здався хлопчиськом невдячним і погано вихованим. Тут-таки, посеред вулиці, Ісус, чий апетит несподівано повернувся, з’їв подарований йому хліб і випив молоко, потім пішов, щоб повернути продавцеві порожню чашку, але той йому сказав: Ти можеш її забрати, за неї заплачено. У Єрусалимі мають звичай купувати молоко разом із чашкою? Ні, але фарисей схотів заплатити за неї, ніколи не вгадаєш, що в тих фарисеїв у голові. То я можу забрати її з собою? Я ж тобі сказав, що можеш, за неї заплачено. Ісус загорнув чашку у свою ковдрочку й поклав її в торбину, подумавши, що відтепер має бути обережним, щоб не розбити чашку, адже ця череп’яна посудина штука надто крихка, бо це, зрештою, тільки жменя глини, що її лише на короткий час зліпила докупи доля, як і людину, власне. Коли Ісус нагодував тіло, його дух пробудився, і він спрямував свої кроки до Храму.

* * *

На майдані, що прилягав до крутих сходів, які вели до Храму, вже юрмився густий натовп. По його обидва боки, попід мурами, були розташовані крамнички, де продавали всяку всячину — зокрема й тварин для принесення в жертву, там і там сиділи за своїми столиками міняйли, стояли групи людей, які жваво розмовляли між собою, торговці вимахували руками, нахваляючи свій товар, ходили та їздили на конях, стежачи за порядком, римські легіонери, що несли тут варту, пропливали на плечах ноші з багатими людьми, тут можна було бачити також верблюдів, віслюків, нав’ючених усіляким скарбом, звідусіль лунав оглушливий гомін, бекання ягнят і мекання козенят, одних несли на руках, інших — за спиною, наче стомлених дітей, ще інших тягли за нашийники — але всіх чекала одна доля: ніж різника і спалення на жертовному вогнищі. Ісус проминув купіль, призначену для очищення, потім піднявся сходами й, не зупиняючись, перетнув Подвір’я Поган. Увійшов на Подвір’я Жінок крізь двері, що були між Залою Олій та Залою Назореїв, і знайшов там те, заради чого сюди прийшов, старійшин і книжників, які, згідно зі стародавнім звичаєм, тлумачили Закон, відповідали на запитання й давали поради. Там було кілька груп, хлопець підійшов до найменш численної саме в ту мить, коли якийсь чоловік підняв руку, щоб поставити запитання. Книжник подав йому знак згоди, і той запитав: Прошу тебе пояснити, чи повинні ми розуміти буквально те, що написано на Скрижалях Заповіту, які Господь дав Мойсею на горі Синайській, де Він пообіцяв, що в нашому краї запанує мир і ніхто не турбуватиме наш сон, що Він прожене лютих звірів, які шастають поміж нами, і меч ніколи не пройде по землях наших, і що наші вороги поляжуть від наших мечів, і п’ятеро з нас примусять утікати сотню, а сотня прожене десять тисяч? Книжник подивився на того, хто запитував, із підозрою, а чи не послав його сюди Юда Галілеянин, щоб він бентежив дух людей лукавими натяками на те, що Храм змирився із владою Рима, й відповів йому різко й коротко: Ці слова Господь сказав тоді, коли наші праотці блукали в пустелі, втікаючи від єгиптян. Але чоловік знову підняв руку, подавши знак, що хоче поставити ще одне запитання: То, виходить, слова Господа, сказані на горі Синайській, мали стосунок лише до того часу, коли наші праотці шукали Край Обіцяний? Якщо ти їх так розумієш, то ти поганий ізраїльтянин, слова Господа мають стосунок до всіх часів, минулих, теперішніх і майбутніх, слова Господа були в Нього на думці ще до того, як Він їх промовив, і залишаться з Ним після того, як Він стулив уста Свої. Ти так говориш, ніби забороняєш мені думати. А що ти думаєш? Я думаю, Господь погоджується з тим, що ми не піднімаємо меч проти загарбників, які нас пригнічують, що сотня наших не має мужності напасти на п’ятьох і що десять тисяч юдеїв тремтять перед сотнею римлян. Ти перебуваєш у Храмі Божому, а не на полі битви. Але ж наш Господь — це Бог воїнств. Але ж не забувай, що Господь поставив нам Свої умови. Які? Він пообіцяв зробити все це для нас, якщо ми житимемо за Його Законом, якщо зберігатимемо й виконуватимемо заповіді Його. У чому ж ми порушуємо Його Закон і які заповіді не виконуємо, що змушені прийняти панування Рима як покарання за свої гріхи? Це відомо одному Богові. Атож, Богові відомо, скільки разів згрішила людина, сама про те не здогадуючись, але поясни мені, чому Господь користується могутністю Рима, щоб покарати нас, чому