Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Кровна мста - Ярослав Яріш

Кровна мста - Ярослав Яріш

Читаємо онлайн Кровна мста - Ярослав Яріш

– Зараз я піду їх полапаю, і в моїх руках ті птахи скоро заспівають. Дай мені людей і псів, аби я міг знайти тих послухів.

Судислав заскрипів зубами.

– Не єсмь челядник твій, аби-с мені наказував.

Ерік залишився спокійним.

– Не даєш? Тоді піду у Багача візьму – він мені допоможе.


Тупуватий Багач кинувся з усіх сил помагати варягам, дав їм усе, що тільки просили, навіть коней свіжих. Він і сам поривався поїхати з ними, але боярина варяги не взяли. Гейкаючи на коней, вони дружно покинули місто, і за ними тільки курява на шляху знялася.

Ярослав удруге

Цього року в краях північних літо довго не гостювало. Було мокро, сиро, коні грузли в болоті, а комарі кусали, ніби показилися. Великому князю київському не звикати до такого, у тих лісах і болотах немало часу провів. Як Володимир ділив уділи поміж своїми синами, Ярославові дав землю Ростово-Суздальську, тож він був тут як вдома. Лише згодом, коли передчасно пішов із життя Вишеслав, Ярослав перейшов княжити у Новгород. Півжиття прожив у тих північних землях, вивчив їх добре, навчився терпіти їхню суворість. Люд же мусив терпіти норов і суворість Ярославову. Як князь Ярослав швидко став тут своїм, народ полюбив його, князь же дбав про люд свій.

Та Ярослава завше манив Київ. Там тепло, сонячно, приязно, багато.

Його хворі ноги ніколи не могли терпіти такої вічної мокроти – тільки сніг, вода, грязюка й болото. Так і зараз: шкіряні черевії промокли, не захистили, не встояли. З ніг неприємний холод розповзався по цілому тілу, та князь мусив стояти тут, на шляху, недалеко великої весі в околиці Суздалі. Кінь під ним нервово стриг вухами – його бентежила вовча шкура на раменах суздальця. Той дикий холоп стояв перед князем, забувши зняти з голови шкіряну шапку та тримаючи рогатину в руках, а топір за поясом.

– Посадніка твоїго нє примьом і дані тєбє давать больше нє будєм! – торочив своє впертий холоп.

Був здоровий, як ведмідь, погляд голубих очей тупо впертий, відведений кудись убік.

– Коли не послухаєтеся – всіх потну, жон і дітей до Києва пожену.

Народи слов’янські, що жили навкруг Новгорода, Мурома, Суздалі та інших городів північних, походили від полян, деревлян, сівері, волині, бо колись саме звідти, з полудня, народи ці розселилися, ховаючись від ворогів та шукаючи нових земель. І вигляд, і мова їх була подібна до полянської, тільки норов зовсім другий. Що за ті кілька століть зробила з людьми та сувора земля, холод, неозорі пущі. Із полянами завше можна домовитися. Вони є добрі, бо споконвіку сіють хліб. Тут же, серед безкінечних боліт та пущ, вони здичавіли. Земля суздальська не така добра до людей, як там, під Києвом, то й люд такий же, як земля.

– Посадніка твоїго нє примьом, – далі стояв на своєму холоп.

Цього року в Суздалі був недорід. З лісів і пущ вийшли старі волхви, жерці богів давніх. Вони мстили князеві за те, що колись отець його Володимир поверг Перуна. Тоді волхви поховалися у густих пущах, і багато хто сподівався, що вони пропали там навіки. Але ні – вилізли.

– Я знаю, що то волхви тебе намовили на котору. Не вір їм – лжуть язики їхні. Серце волхва не знає справжнього Бога, а ти ж християнин є і зараз не тільки проти князя свого повстаєш, а й проти самого Господа, – зробив Ярослав останню спробу переконати суздальця.

– Посадніка твоїго нє примьом… – Він був ніби заворожений.

Кляті волхви. У них лишилися залишки старої сили, великої сили. Он як забили холопові голову.


Ярослав уже встиг повернутися з Новгорода, де набрав собі дружину з варягів разом із князьком їхнім Якуном. Ліпше за них тої роботи не зробить ніхто. Їхні мечі хотять пити, тільки не води прагнуть, а лише крові.

Тупий холоп, збаламучений хижими волхвами, лізе просто на рожен. Дурний холоп не знає, що Суздаль уже піддалася, що варязьке військо вже підходить до весі – Ярославові послухи ведуть його лісовими стежками. Велика суздальська земля вкрилася вогнями пожарищ, ніби червоними струпами. Скоро тут все стане червоним від вогню та крові, а згодом – чорним від попелу та туги. Та що вдієш – земля руська є вельми многа, і лад у ній навести не так легко.


– Тоді готуйся до бою, холопе, і коли побитий на колінах переді мною стояти будеш – живота не проси.

Холоп розвернувся й пішов ведмежим кроком назад до весі, Ярослав так і не зміг розгледіти страху у його очах.

До князя діловито під’їхали Торн і Якун.

– Що накажеш, княже? – запитав Торн.

Ярослав довго дивився на варяга, намагаючись зрозуміти, який зміст Торн вклав у свої слова. Його нервувало те, що варяги говорять досі до нього на своїй мові. Так, колись Ярослав їздив до їхнього короля, просив підмогу, і той дав її разом зі своєю дочкою Інгігердою. У ті вже далекі часи князь вивчив ту мову, на ній і говорив із вікінгами. З часом і вони навчилися розуміти словеса руські, і Ярослав перестав ламати собі язика – говорив по-своєму. Так і рекли кожен на своїй мові, не бажаючи один одному поступатися.

Ярослав розумів, що зараз серце варяжина торжествує: чим більше отаких весей вони придушать, тим більше Ярослав буде варягам зобов’язаним.

Того разу князь на обличчі в Торна не зміг прочитати нічого: було воно як із каменю витесане, а очі – прозорі і холодні.

– Як холоп дійде до весі і вони там заворушаться, нехай виступає Якун, полякає їх трохи. До весі одна тільки дорога веде – навколо болота. Через ті болота є стежки, і послухи проведуть ними твоїх варягів, Торне. Як зайдете їм у спину – вдарте відразу з двох боків.

За

Відгуки про книгу Кровна мста - Ярослав Яріш (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: