Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

бач! — гукнув Мінос сердитим гуком, — Крім мене, в вас тут гості звідусіль! По-їхньому, у мене тільки й діл, Що жаб і устриць їм на стіл носити! Якщо я дам їм продавать кужіль, Хай сатана мене візьме неситий!» Прибув уговкать їх К Б. кульгавий, І перепустку від шпаків приніс. Свояк Циклопа, цей чухрай на славу, Убив їх. Кожен висякай свій ніс! І всякого з содому цих гульвіс Обсміяно було на винотоці. Біжіть туди і роздзвоніте скрізь: Їх буде більше, ніж у тому році. Тоді Юпітера рішила птиця Побитись у заклад, але — гай-гай! Побачивши, як звикли вони злиться, Злякалась, що упасти може рай. Зате вогонь небесний — наших знай! — Украла з гаю, у рибалок десь там, І ввесь взяла в обладу небокрай, Як в давнину учили масорети. Всі згодились, начхати їм на теє, Що Ата там була, її охлялий зад, І видалася їм Пентесілея Бабусею, що продає салат. Гукав їй кожен: «Забирайсь назад, Потворо! Більше не підходь до мене! Це ж треба було підступом узять У римлян їхній стяг з веленя!» Юнона з пугачем-вабцем окатим З-за хмар на птахів зирила униз. Таку зуміли з нею штуку вдрати, Що позбулась вона усяких риз. Вона устигла — шпичку їй у ніс — Лиш два яйця забрати в Прозерпіни, А то за неї дружно б узялись І на горі припнули б до ґлодини. Через сім місяців (а, може, й більше) Солдат, що Картаген підбив до ніг, Спокійно в їхній круг ступивши, Свої маєтки повернути міг, Чи поділить належним чином їх Рівненько, як стібки завжди однакі, Як суп, розлитий під веселий сміх Вантажникам у їх порожні баки. Та самострілом, дном порожнім гарнця І прядками відзначиться цей рік, Коли згризуть під горностаєм пранці Цареві тіло все його і лик. Невже через святенницю повік Арпанів стільки має тут пропасти? Облиште! Ваша маска для калік, Тікайте! Згубить вас цей брат зміястий. А добіжить цей рік до краю скоро, На землю зійдуть мир і тишина. Минуться ґвалт, образи і роздори, А честь — у шані буде вже вона. І радість, що у заповідь дана Насельникам небес, зійде на вежу. І з волі царственого скакуна Стражденник запанує як належить. Часи ці протривають, аж допоки Прикутий Марс на ланцюгу сидить. А потім прийде муж веселоокий, Над усіма найкращий миловид. Радій же і лови, друзяко, мить, Бо тим, що душу віддали вже Богу, Даремно за минулим їм жаліть, Назад не відшукати їм дороги. І зрештою того, хто був із воску, Повісити взялись на жакемар. А звати паном навіть підголоски Тебе не стануть, якщо ти дзвонар. Ех, коли б шаблею відбить його удар, То зайві стали б хитрі визворотки, Тоді зав'язуй без усяких свар Всі прикрощі одним кінцем коротким. Розділ III
Як мати Ґарґантюа виношувала його аж одинадцять місяців

Колись-то з Ґранґузьє був добрий паливода, тоді звичаєм його краю він добре пінної лигав і заїдав смачненько соленим. Для цього він припасав чимало майнцької і бойонської шинки, здобіль вуджених язиків бичачих,