Green Card - Володимир Кошелюк
– Можна, чого б ні. Де вони?
– У спортзалі.
– Зараз вирішим.
– Ага, спасибі. Ваш боржник.
Торгнули двері спортзалу – зачинені. Чутно, як гупає реп. Мій напарник – Алекс – гримнув ногою.
– Відчиняй!
Нічого. Я втушив з усієї сили – двері мало з петель не злетіли. Музика притишилась, щось зашемрало з того боку.
– Хто там, бля?!
– Відчини двері, бик. Посилка прийшла.
– Пішли нах! Ми займаємось за розкладом.
– Це хто – ми?
Двері наче пружиною відкинуло. Мизатий гевал з розмальованими руками вхопив Алекса за груди. Той з усього маху садонув коліном. Бугай гримнув на підлогу. Харчав і хапав повітря, як рибина. Ми заскочили всередину, причинили двері. Ще двоє «клієнтів» покидали штанги й дурнувато лупали, прикидаючи, хто це виключив їхнього кореша.
– Що вилупились? Струнко!
Один кинувся вперед, наче танк. Але заробивши берцем під дихало, тихенько скорчився на пружній підлозі. Третій смикався то туди, то сюди, не знаючи, що його робити. Я пішов до дверей, зачинив їх на замок. Алекс роздивлявся подертий рукав, сердито бурчав. Морячок наче прилип до підлоги, раз по раз облизуючи пришерхлі губи. Його дружбани заворушились, спинаючись на карачки.
– Я сказав – струнко!
– Зараз я встану, і ти будеш лайно жерти, скот!..
Я піддав балакуну носаком під ложечку. Той охнув, забризкуючи блювотою підлогу й тренажери.
Мабуть, їхній лідер. Треба добряче шугонуть. Я дістав ніжбагнет, згріб бугая в захват. Відчувши лезо, він став тихенький, як ягнятко.
– Слухай сюди уважно, мен! Бо якщо в мене рука затремтить, проколю вухо й доповім, що ти на нас напав. У мене два деплойменти, п’ять медалей, до того ж контракт закінчується, а ти, чмо гальюнне, свій перший вихід ще не закінчив. Встать, слухать уважно, кивать головою! Зрозумів?
Гевал голосно ковтнув. Я відпустив його, встав, обтрусився, сховав ножа. Алекс з тими двома розгільдяями тільки очі витріщали.
– Струнко!
Морячки, покректуючи, стали в шерег. Насправді – майже підлітки, тільки вимахали здоровенні.
– Значить так, салаги: на вас скаржаться, що дисципліну похерили, всіх посилаєте, товаришів щимите.
Я капрал Раш, а це ленс-капрал Мартінес. Ми особисто будемо слідкувати, чи змінилась ваша поведінка. Якщо ні…
Я замовк. Хлопці стояли рівненько, шморгали. Я пройшовся перед шерегом. Різко обернувся. Крайній сахнувся, завалюючись на інших.
– Ми зрозуміли один одного, так?
– Так.
– Що? Не чую!
– Так, сер!
– Вільно, розійтись. І приберіть тут усе…
Вони не стануть зразковими матросами, але далі наражатися не будуть. Принаймні на кораблі. В цьому рейсі – точно. Страх – найдавніша, найсильніша емоція. Вони злякались – до енурезу й черевних кольок. Що там вони – навіть Алекс трухонув. Зблід, пітніє. Лише під свіжим вітерцем полегшало.
– Ти скажений, Ден, бачить Бог. Я вже думав – дупа морячку. Заріжеш, як свиню.
– Не зарізав же.
– Вважаєш, стуконе?
– Ні.
Алекс тільки головою покрутив. У нас лишалось ще майже чотири години вахти.
Тисячі островів й острівців. Десятки курсуючих туди-сюди суден. Брудні пасмуги мазуту й шапки дрейфуючого сміття.
Ми на бойовому чергуванні. Нудьга страшенна.
Якщо морякам кожен день робота, то в нас башню зриває. Шеф як міг старався урізноманітнити щоденний розклад. Але це важко.
Розважали лише антипіратські рейди. Діяли ми разом з філіппінцями, на їхніх кораблях. Сучасні корсари були нужденними, засмаленими здохліями на старих посудинах з іржавою зброєю. Вони слухняно піднімали руки після перших черг поряд з бортом.
Лише декілька разів нам траплялися справжні профі на потужних сучасних катерах. Вони намагалися втекти, запетлять між рифів та островів. Тут ставав до нагоди гелікоптер.
Я декілька разів сидів за туреллю, пристебнутий лише ременями. Внизу хитавиця океану й палуба з метушливими людьми. Було й таке, що бандюгани пострілювали, але декілька черг швиденько заспокоювали сміливців.
Так ми телесувалися ще дев’ять місяців. Вода остогидла, аж підвертало. Навіть моряки говорили – це найдовший рейс. Але все закінчується. І от ми знову в порту Сан-Дієго з важезними баулами, на непевних ногах вантажимось в автобус.
Кемп-Пендлтон зустрів як рідних. Навкруги знайомі лиця, вітаємось, тиснемо руки. Свій барак. Своя кімната. Шафка й полички припали пилюкою, але у ванній чисто, пахне освіжувачами – видно, що прибирали.
Звалив речі, сів. Що далі? Закінчується контракт, шеф не відчіпляється. Підпишись знову на чотири-п’ять років – станеш морпіхом довічно. Воно наче й непогано, але постійні виходи, підйоми, тривоги дістали. За паспорт і грин-кард я вже розплатився зі Штатами з відсотками.
Рипнув телефон – сержант.
– Раш, зайди до мене.
– Зараз буду.
У тісному кабінетику пахне мастилом зі снарягою. Сержант клацає в обдертому ноуті.
– Встиг розпакуватись?
– Яке там! Тільки баул кинув.
– Сідай. Поговорити треба.
– Кажіть.
– Тижнів через два-три мене капітан трястиме за штатну комплектацію. Подумав про контракт?
– Якщо чесно – не уявляю, що робити. До Корпусу звик, роблю, що подобається і що вмію, але щось…
– Набридло лазить в грязюці й вештатись по всьому світі?
– Десь так.
– Знаєш, я служу із сімнадцяти. Уже тридцять років. Жінка кричить – кидай, діти бурчать. Я й сам бачу – вже не те. Але що мені робити між цивільних, навіть не уявляю. Думаю, добуду цей рік, і все. Ти – інша справа, якщо зійдеш на берег зараз, щось придивишся.
– Не вмію я ні чорта.
– Ти хороший морпіх. І снайпер класний. Це без балачок. Плюс досвід бойових дій, як на суходолі, так і на морі. З таким багажем не пропадеш.
– Ви щось пропонуєте?
– Чув про PMC?
– Що це таке?
– «Private military company»[99]. Мужики роблять те саме, що й ми, тільки за штуку в день. До того ж їх не довбуть правозахисники й усілякі цивільні дрищі. Мій дружбан п’ятнадцять років тому перейшов в одну, зараз горя не знає. Відповідає там за рекрутінг. Можу дать особистий номер, зателефонуй. Якщо призначать зустріч – сходи, роздивись.
– Як називається компанія?
– «Academi».
Тієї ночі я довго крутився. Сержант, чорт старий, видно, має своє з кожного рекрута. А то чого б так агітував. Воно б і непогано грошей підзаробити, але…
Коли за вікнами вже сіріло, вирішив – сходжу, а там буде видно.
Височенний скляний хмарочос на Сьємпре Віва Роуд. Вхідні двері-крутилка,
