Літо обіймів та поцілунків - Емілія Дзвінко

— Ні, нічого термінового, — намагаюся взяти себе в руки. Хочу якнайшвидше звідси піти. Не витримаю з'ясування стосунків з Данилом. Не хочу його ні бачити, ні тим більше слухати. 

— Ви така бліда, може вам водички? — ніяк не відчепиться Микита. 

— Водички не треба, але таксі до вокзалу можете мені викликати, — відповідаю хлопцю, бо розумію, що він з тієї категорії людей, які люблять допомагати. Даю йому таку можливість. 

Микита проводжає мене до самої автівки і лише коли зачиняє за мною дверцята я дозволяю собі істерично розплакатись. Це кінець.