Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга) - Ірина Вільде

— Така справа, — бубонить над вухом циганський голос. — Я буду говорити, а ви слухайте і не протестуйте. І ще раджу вам якнайменше допитуватися. Такий стиль нашої роботи. Маєте. Придивіться добре до цих фотографій. — Подав їй кілька аматорських, замазаних фото якогось чоловіка. Нелі здавалося, що дуже подібного до нього самого. — Усміхайтеся, когось несе чорт!

Неля виконує наказ.

— І як? Пізнали б при очній ставці?

— Не знаю. Сумніваюся.

— Що?! — рявкає той. Неля інстинктивно оглядається, де ділася бабуся, яку «чорт ніс». — Що, ви прийшли сюди в цю-цю бабки бавитися? Придивіться добре. Пролупіть очі, як належить. Зверніть увагу на ніс. Він на кінці роздвоєний.

— На фотографії не видно цього.

— А ви мовчіть. Хай вам вистачає того, що я говорю. Очі в нього асиметричні. Ліве трохи менше від правого. Якого ще вам дідька треба? Яких ще спеціальних прикмет? Прізвище Шифльований чули коли-небудь?

— Так.

— Гм. Знайомий, значить.

— Ні.

— Ви хочете сказати, що вам ніхто не представляв його.

— Та так.

— А ви забудьте про свої панські витребеньки. Богдан Шифльований, але ви це прізвище мусите забути. Ви раніше ніколи не бачили його.

— Як не бачила? Він же ходив до гімназії в Нашому.

— Він ходив у Нашому до гімназії, може, й бував у вашому домі, ба навіть ночував у вас, а ви його не бачили, зрозуміло? Восьмого жовтня ви були на німецько-польському кордоні, на Шльонську, на станції Рабіце. Запам'ятаєте собі цю назву? Писати не треба.

— Так.

— Повторіть.

Неля слухняно виконує наказ.

— При вас був великий важкий жовтий портфель. З револьверами. Шифльований теж там був, але ви його не знали, хто він і звідкіля. При ньому теж був портфель, але менший за ваш. Він стояв спиною до виходу. Ви — лицем. Тому ви перша побачили поліцію. Ви теж перша зорієнтувалися у небезпеці, що вам загрожує. Ви звернулися до не знайомого вам Шифльованого з проханням хвилинку потримати. Тільки-но ви передали йому свій портфель, як поліція накрила його. Ясно?

— Ні, — вистогнала Неля, — я не зовсім уявляю собі…

— То що, ви якась тупа? Що вам неясно? Чого ви не можете уявити собі?

— Чому поліція тоді не забрала й мене? Міг хтось бачити, як я йому передавала великий важкий портфель.

— Щастя ваше було, що ніхто не побачив. Запам'ятайте собі ще гасло, яким довелося вам користуватись. Ви говорили: «Гутен таг», — вам відповідали: «По-нємєцку нє розумєм». Револьвери ви мали вручити Івашкові.

Неля стрепенулася. Той помітив відразу.

— Ов, панна ще й нервова? Нічого. Ми вам скоро вилікуєм нерви.

— Я… я хотіла сказати, що тут неув'язка. Івашків на той час уже давно сидів у тюрмі.

— Вас це не обходить. Маєте говорити так, як вам кажуть. Івашків підтвердить свою співпрацю з вами у минулому.

— А Івашків знає, що я «співпрацювала» з ним?

— Я б вам радив менше допитуватися. Поза тим на зізнанні будете категорично заперечувати вашу співпрацю з Івашковим. Зрозуміло? Шифльований на очній ставці вкаже на вас. Вас заарештують. Вас можуть і засудити, а може, й не засудять. У вас така дурнувата фізіономія, що можуть вам не повірити й не засудити. Якщо вас не звільнять на суді, то ми визволимо вас з тюрми. Шифльований буде цим разом врятований, бо не буде прямих доказів його вини. Потім відіб'ємо у поліції Івашкова, коли вестимуть його з суду. Він виступатиме як свідок у процесі Шифльованого. Тоді обоє через Рабіце махнете за кордон. Ви, здається, мацє сєн ку собє?[98] — Закурив, потім простягнув Нелі пачку цигарок. — Не курите? Шкода. Цигарка заспокоїла б вас. Хочу ще вам нагадати, що за зраду — куля. От так поміж очі, — підсунув їй кулак до очей, — хоч і які вони у вас гарні. Тепер помрійте собі, а я піду.

Він по-батярськи помацує капелюх ззаду, прямує до огорожі, розсуває дріт, нагинається (і як той вузький костюмчик не тріскає на ньому!), обтрушує штани — і вже на вулиці серед людей.

Неля одна з плакучими вербами.

Набруднять собі коси, коли от так местимуть ними землю. Як же ж потім розчешуть їх перед сном?

Що за нісенітниця чіпляється її голови. Ні, це так страх заговорює їй зуби. Дурниці, Нелі не страшно. Страшно було в ту ніч, як вмирав татко. Страшні були очі Сулімана на Кінській. Тепер нічого їй боятись. Сказано, вони вб'ють її лише в тому випадку, коли вона зрадить. Неля не видасть. Буде виконувати всі їхні накази. Потім втече з Маркіяном за кордон. Навіть коли не вдасться затія з визволенням Маркіяна, їй однаково в тюрмі буде спокійніше, ніж на волі. Ділитиме долю з Маркіяном і не бачитиме Безбородька. Не потребуватиме сплачувати собою Катеринині борги Суліману.

Коли все зміниться до того, що майбутнє стане сучасним і вони з Маркіяном будуть разом, пережиті кошмари будуть тільки утверджувати взаємну вірність і беззастережну відданість.

Проте якось моторошно знятись з місця і пройти через парк на вулицю. Нікого навкіл не видно, а проте хтось є поблизу. Сховався за деревом чи кущем і чигає на неї.

Мамо!!

Страшно і тому, що мама, може, в цю саму хвилину десь топчеться біля квітів чи стирає порох з меблів, не відчуваючи, що загрожує її дитині. А як тоді з материнською інтуїцією? Що це — легенда, міф?

Неля не боїться того грубіяна, що тільки-но розмовляв з нею. Їй страшно, що вона ступить кілька кроків по алеї, а з-за дерева чи куща вискочить до неї черговий новий, якому передав її той кудлач так само, як Романик йому. Стала їх власністю, як дотепер була власністю родини, а свою власність можна дарувати, передавати, продавати, нищити.

Вулицею їдуть улани на конях. Ритмічний цокіт копит асоціюється з Орисею, Орися з Маркіяном.

Важко повірити, щоб Маркіян погодився так активно вмішувати її в цю заплутану, неправдоподібну історію. В Нелі поволі складається враження (його поведінка з нею в тюрмі), що Маркіян взагалі нічого не знає про її участь у цій чортівській грі. І взагалі уся ця затія з викраденням Івашкова починає здаватися їй досить нереальною. Хтось задумав зло побавитися нею. З якою метою? З чийого веління? В одному вона певна, що той, у зеленому костюмі, справді може вліпити кулю межи очі (які б гарні вони не були!).

Дома Неля намагається поводитись, як завжди, але як це важко, коли ти вся наелектризована. Звичайно, мама перша помічає, що Нелюся щось не своя.

— Чого