Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
Штани однозначно треба було прати, і то була б не проблема, якби не прикра несподіванка. Ці штани виявилися єдиними, які Герман взяв із собою. Тричі старанно обстеживши вміст його величезної валізи, ми знайшли там наступне: автовідповідач, Біблію в перекладі Мартіна Лютера, 1000-сторінкову працю під назвою «Порівняльне мовознавство праіндоєвропейської мовної сім'ї», 100 сторінок якої присвячені порівняльному аспекту старослов'янської мови і похідних від неї мов південної, східної і західної груп, з якої Герман і почав своє вивчення української мови, 4 томи творів Шекспіра мовою оригіналу, англо-французький словник, 4 банки шампуню ємністю 1 л кожна, 5 зубних щіток, 2 махрові рушники, плавки, окуляри від сонця, звукопоглинаючі тампони для затикання вух, 2 томи творів Андреаса Ґриффіуса і 2 праці з теорії німецької барокової поезії, багато пачок із одноразовими хустинками, 2 пари трусів і засіб від тарганів. Це було все.
Навіть якщо за допомогою духовки та праски і вдасться висушити штани Германа за рекордно короткий термін, днів зо два йому доведеться не виходити з дому, а вже після З годин безперервного перебування у слабо перевітрюваних і похмурих стінах нашої квартири Герман починав відчувати ознаки наближення сильної депресії. Він гарячково перевіряв наявність зворотного квитка, паспорта, візи в паспорті, підраховував час, який залишався до від'їзду, питав мене, чи може статися так, що автобус у зворотному напрямку не поїде, і под. Аби не травмувати вразливу психіку Германа, необхідно було купити ще одні штани.
Речі тої якості, до якої Герман звик, і за ціною, яка б нас улаштувала, ми могли знайти тільки в секонд-генді. Я пояснила, що це не так страшно, як йому здається, що одяг, який продають там, привезений звідти ж, звідки приїхали й ми, що одяг цей дезінфікують на всіх кордонах і що одягатися в секонд-гендах зараз дуже модно в цілому світі, навіть деякі голлівудські зірки не можуть відмовити собі в цьому задоволенні. Але, незважаючи на крайню необхідність і проведену попередню підготовку, я трохи побоювалася, коли привела Германа між ряди низеньких ослонів, лавок і просто ящиків, на яких, трохи піднімаючись над рівнем болота й калюж, лежали гори ганчір'я, що в ньому треба було довго порпатись, аби знайти придатні до вжитку речі. Трохи вище, на ледь заіржавілих подекуди гаках, висіли на вішаках уже відібрані господарями речі, які вважалися кращими і продавалися трохи дорожче. Переважно це були шкіряні куртки, ангорові светри сірих і фіолетових відтінків, шкіряні і джинсові спідниці універсального розміру десь поміж 42-м і 48-м, і джинсові штани, по яких важко було визначити, жіночі вони чи чоловічі, дуже широкі в талії і звужені донизу. Я пояснила Германові, що лякатися цього теж не потрібно, просто ці речі відібрані відповідно до модного і культивованого у нас китайською та турецькою продукцією стилю, до якого всі давно звикли і перестали помічати. Так само, як надміру яскравий макіяж у жінок, виконаний у кольорах НДР-івських фільмів про Чингачгука із Гойко Мітічем у головній ролі. Так само, як і надміру тугі та дрібнозакручені кучері жіночого волосся. Такий ефект називається «хімією» і досягається за допомогою застосування суміші високотоксичних косметичних засобів під ніжними назвами «Локон», «Люкс» і «пергідроль». Не варто також лякатися і надто сильних природніх запахів, поширюваних нашими співгромадянами у трамваях, автобусах та найбільш екзотичному для ока західної людини і вже майже вимерлому в цивілізованому світі виді транспорту — тролейбусі — і просто на вулицях.
Штани ми знайшли майже відразу. Сильна злива і несприятлива пора року не давали можливості поміряти їх, але в цьому не було потреби: обнова точно відповідала загальному стилю одягу, який носив Герман, і, виглядало, підходила йому за розміром. Ми розрахувалися, і Герман був приємно вражений ціною. А вдома, міряючи штани, машинально запхнув руку до кишені, звідки витягнув студентський квиток на власне ім'я, що його загубив півроку тому. Коли ми уважніше придивилися до щойно куплених штанів, то побачили на них крихітну плямку, вивести яку нам свого часу не вдалося і через яку Герман вирішив здати свої улюблені штани у вантаж гуманітарної допомоги. Такі акції проводилися двічі на рік, і це було дуже зручно: все непотрібне ганчір’я можна було запхнути в поліетиленову торбинку з відповідним написом і виставити перед дверима. І навіть доплачувати за це додаткове вивезення сміття не доводилося.
Герман та емансипація. Спроба перша— Як Ви ставитеся до фемінізму? — запитав якось Герман мою бабцю, спостерігаючи за тим, як вона ліпить вареники. Точніше, запитав він мене. Моїм завданням було перекласти запитання.
— Бабушка, Герман питає, як ти думаєш, чи це було б добре, якби чоловіки вміли готувати їсти? — Це була одна з тих розмов, під час якої часто доводилося жертвувати точністю перекладу задля досягнення взаєморозуміння.
— Та ти шо, внученька, Боже сохрани, вони ж тільки продукти попортять. Нє, мужиків не можна пускать до серйозного діла. Твій, правда, хароший, і попилососе, і приготовить шо може, но то німець, а наших — Боже сохрани.
— Негативно, — переклала я Германові.
— Чому?
— Бабця вважає, що суспільний розподіл функцій зумовлений біологічними відмінностями, і це неможливо подолати на генетичному рівні.
— Хіба у твоїй країні жінки не борються за рівні з чоловіками права?
— Лише деякі, але до них ставляться скептично.
— Чому?
— У нас консервативна країна.
— Це я помітив, але ж на інтелігентному рівні ця проблема, безумовно, повинна викликати ширший суспільний дискурс.
— Я не думаю, що моя бабця причетна до цього дискурсу.
— А ти?
— Я
