Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Нестерпна легкість буття - Мілан Кундера

Нестерпна легкість буття - Мілан Кундера

Читаємо онлайн Нестерпна легкість буття - Мілан Кундера
є лише один із тисячі способів, яким Творець міг завести годинниковий механізм у голові чоловіка.

Ну, а що спільного має з усім цим любов? Нічого. Якщо якимось чином посунеться коліщатко в Томашевій голові, й він розпалиться, побачивши лише ластівку, на його любові до Терези це ніяк не позначиться.

Якщо збудження — механізм, яким забавлявся наш Творець, натомість любов належить тільки нам і з її допомогою ми випадаємо з-під уваги Творця. Любов — це наша свобода. Любов лежить по ту сторону «Es muss sein!».

Але навіть і це не повна правда. Хоча любов — щось інше, ніж годинниковий механізм сексу, яким забавлявся Творець, вона все-таки пов’язана з цим механізмом. Вона пов’язана з ним так само, як і ніжна гола жінка з маятником великого годинника.

Пов’язати любов із сексом — це була одна з найхимерніших ідей Творця, — думав Томаш.

А потім він сказав подумки іще про таке: «Єдиний спосіб, яким можна вберегти любов від недоладності сексу, — це завести годинника в нашій голові по-іншому і збуджуватися, побачивши ластівку».

З цією приємною думкою він засинав. І на порозі повного забуття, в тій чарівній країні хаотичних уявлень, він раптом відчув, що знайшов розв’язання всіх загадок, ключ до таємниці, нову утопію, рай: світ, де чоловік збуджується, побачивши ластівку, і де він може любити Терезу без мук агресивної недоладності сексу.

Він заснув.

23

Там було кілька напівголих жінок, вони крутилися довкола нього, але він почувався стомленим. Щоб порятуватися від них, він відчинив двері до сусідньої кімнати. На тахті, прямо перед собою, побачив дівчину. Вона також була напівгола, в самих трусиках. Вона лежала на боці, спершись на лікоть, і з усмішкою дивилась на нього, ніби знала, що він прийде.

Він підійшов до неї з відчуттям безмежного щастя, що нарешті він знайшов її і може бути з нею. Він сів поруч і щось сказав їй, а вона щось сказала йому. Вона випромінювала спокій. Жести її руки були повільні й плавні. Все життя він мріяв про ці спокійні рухи. Саме цього жіночого спокою йому бракувало все життя.

Але в цю хвилину він почав поволі виринати зі сну в реальність. Він опинився в тій no man’s land[6], де людина вже не спить і ще не прокинулась. Злякавшись, що дівчина зникає у нього з очей, він казав собі: Господи, я не смію її втратити! В розпачі він намагався пригадати, хто ця дівчина, де він, власне, її зустрів, що пережив із нею. І як це сталося, що він забув це, коли так добре знає її? Він обіцяв собі, що вранці одразу ж зателефонує їй. Та тільки-но подумав про це — злякався, що подзвонити їй не зможе, бо забув її ім’я. Але як він міг забути ім’я тієї, котру так добре знає? Потім він уже майже зовсім прокинувся і, розплющивши очі, запитував себе: Де я? Так, я в Празі, але ця дівчина, чи вона взагалі з Праги? Чи не зустрівся я з нею десь-інде? Чи не в Швейцарії? Минула ще хвилина, перше ніж він усвідомив, що не знає цієї дівчини, що вона не зі Швейцарії і не з Праги, що ця дівчина зі сну і нізвідки більше.

Це так розтривожило його, що він сів на постелі. Поруч глибоко дихала Тереза. Він думав про те, що ця дівчина зі сновидіння не схожа на жодну з жінок, яких він зустрічав у житті. Дівчина, яка здавалася йому близько знайомою, була насправді зовсім не знайома. Але саме про неї він завжди мріяв. Коли б існував якийсь його особистий рай, то в цьому раю він мусив би жити разом із нею. Ця жінка зі сновидіння — «Es muss sein!» його любові.

Він пригадав відомий міф із Платонового «Симпозіону»: люди спочатку були гермафродитами, і Бог розділив їх на дві половинки, котрі відтоді блукають по світу й шукають одна одну. Любов — прагнення знайти втрачену половину нас самих.

Припустімо, що це так; що кожен із нас має десь на світі партнера, котрий колись утворював з нами одне тіло. І ось другою половиною Томаша була саме дівчина, яка приснилась йому. Тільки ж людині не щастить знайти другу половину самої себе. Натомість Томашеві послали по воді в кошику Терезу. Але що станеться, коли він справді колись пізнає жінку, котра була йому суджена, пізнає другу половину себе самого? Кому він віддасть перевагу? Жінці з кошика чи жінці з Платонового міфа?

Він уявив собі, що живе в ідеальному світі з дівчиною із сновидіння. Повз відчинені вікна їхнього особняка йде Тереза. Вона сама, вона зупиняється на тротуарі й дивиться на нього звідти безмірно смутним поглядом. І він цього погляду не витримує. Він уже знову відчуває біль у своєму серці! Він уже знову під владою співчуття і занурюється на дно її душі. Він вистрибує з вікна на вулицю. Але Тереза з гіркотою в голосі каже, щоб він лишався там, де відчуває себе щасливим, і при цьому в неї такі ж різкі, нервові рухи, які завжди заважали й не подобалися йому. Він хапає ці нервові руки і, щоб заспокоїти їх, стискає в своїх долонях. І він знає, що будь-якої миті покине дім свого щастя, будь-якої миті покине свій рай, де живе з дівчиною із сновидіння, що зрадить «Es muss sein!» своєї любові, аби піти з Терезою, жінкою, породженою шістьма смішними випадковостями.

Він усе ще сидів на ліжку й дивився на жінку, котра лежала поруч й уві сні стискала його руку. Він відчував до неї невимовну любов. Її сон, мабуть, у цю хвилину був надзвичайно слабкий, бо вона розплющила очі й злякано втупилася в нього.

— Куди ти дивишся? — запитала вона.

Він знав, що треба не будити її, а приспати знову; і тому намагався відповісти так, щоб його слова викликали в її уяві картину нового сну.

— Я дивлюся на зірки, — сказав він.

— Не бреши, ти дивишся не на зірки. Ти дивишся униз.

— Бо ми в літаку. Зірки під нами, — відповів Томаш.

— Ага, в літаку, — сказала Тереза. Вона ще міцніше стисла Томашеву руку й знову заснула. Томаш знав, що зараз Тереза дивиться вниз у кругле віконечко літака, котрий летить високо над зірками.

ЧАСТИНА ШОСТА

ВЕЛИКИЙ ПОХІД

1

Лише в 1980 році ми змогли прочитати в «Санді таймс», як помер син Сталіна, Яків. Його взяли в полон під

Відгуки про книгу Нестерпна легкість буття - Мілан Кундера (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: