Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Читаємо онлайн Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін
мовчу, бо,... самі знаєте, слабкий я на цю справу. Як тільки,... то й скисаю... Поки ми дивилися амурні справи Махна, я одержав сто задоволень...Одне за одним, одне за одним...

Входить Диявол.

ДИЯВОЛ(до більшовиків). Ви чого, бісові мої діти, розтривожилися? У спогади поринули?... Ну-ну, ще й до вашої порнухи[27] доберуся. І за неї вам доведеться відповідати... А тепер — марш дивитися далі житіє Нестора Івановича.

...Царекостянтинівка. Обійстя хазяїв Фаїни Гаєнко. Наступного дня молоді пари довго ніжилися в постелі. А коли піднялися, то відразу сіли за стіл, на якому стояла велика макітра м'ятої і гарячої картоплі із шкварками. Господиня принесла з погреба миску твердих солоних огірків, нарізала кружальцями й поставила в мисках домашню холодну ковбасу, сало з м'ясними прошарками ну й, звісно, кілька пляшок німецької горілки, недопитої ще вчора. Нестор випив лише одну чарку, а від наступних відмовився, посилаючись на те, що його ще очікує важка розмова з делегатом від Петлюри. Дивно, усі вже за Левка Макуху давно забули, а Нестор — ні.

— Ти його розстріляєш? — не без жалю запитала Кузьменко.

Нестор, мов її не почув. А тим часом думав, як йому вчинити у цій ситуації? Українські націоналісти, петлюрівці, гетьманці — усі вони однозначно — кляті вороги махновської всесвітньої революції, інтернаціоналізму, побудови безвладного суспільства з самоврядуванням трудящих. А відтак, з ними одна розмова, одна дипломатія — це шабля й кулемет. До цього часу Нестор так і робив: він особисто розстріляв гуляйпільського ватажка українських націоналістів Павла Семенюту за вуличною кличкою Рябко, те ж саме зробив з делегатом від Центральної Ради Києва у січні 1918 року. І зараз розстріляти Макуху?... В пам'яті промайнули роки, коли він дружив з Левком і той часто його виручав, заступався перед старшими, щоб не ображали малого і фізично слабкого Нестора. Потім згадався бій коло Гуляйпільської залізничної станції, коли Левків брат Денис, ризикуючи власним життям, врятував його, Нестора. Та не ці факти змусили зараз Махна замислитися, що йому робити з Левком. Для отамана не існувало ні дружби, ні кумовства, ні рідні, ні будь-яких інших сентиментів, коли питання стояло про революцію і долю в ній селянства.

Махно глянув на Галину й несподівано для присутніх запитав у неї, Бог зна про що і для чого:

— Коли ти була в Києві і працювала в міністерстві праці Центральної Ради, часом не бачила Петлюри? А може й розмовляла з ним?

Сашко Нетреба тут як тут зі своєю клешнею:

— Отакої: хто про Хому, а ми — про Ярему.

Здивувався цьому запитанню "батька" і Щусь, бо в нього нараз побігли на лоб чорні, дугоподібні, як намальовані, брови. А Фаня взагалі не могла й не хотіла второпати, що й до чого тут ведеться — хай би їй грець, тій революції і братовбивству, бо молода вчителька воліла одного — навчати дітей і самій завести купу малечі з красенем Федором, а нині натомість — лише хвилинні задоволення в постелі, поки ще живі. Вони покохали одне одного, здається, з першої хвилини їхнього знайомства. Минулу ніч провели у безсонні, в любові і клятвах бути завжди разом до скону свого життя. А коли хтось з них перший загине в бою, то і другий має також вмерти. То була пророча клятва двох закоханих: один із полководців повстанської армії півдня України Феодосій (Федір) Щусь героїчно загинув у нерівному бою з червоними козаками на Сумщині у червні 1921 року. А його кохана Фаня Гаєнко (Гоєнко) була вбита в такому ж нерівному бою на Херсонщині у серпні 1921 року, переживши свого першого й останнього в її житті милого всього на два місяці.

Та повернемося до запитання Махна до Галини про Петлюру. Кузьменко, ця прозорлива й революційно налаштована жінка, здається, вже знала, для чого потрібно було знати Махнові про Головного отамана Армії Української Народної Республіки. Вона коротко відповіла:

— Симона Васильовича я бачила кілька разів і спілкувалася з ним, навіть келих шампанського він запропонував мені випити за незалежність України, і я це зробила з величезним натхненням.

Махно посуворішав:

— Що він за людина? Який у нього авторитет серед киян?

— Якщо ти про зовнішність (у першій частині свого запитання), то він чимось нагадує тебе: твого зросту, худенький, емоційний, рухливий, швидко знаходить спільну мову з людиною будь-якого стану. Високоосвічений. Висловлюється абсолютно грамотно і цілком зрозуміло. Говорить про речі і події, знову ж таки, як і ти, коротко і переконливо. Виступає на мітингах, ще раз наголошую, як і ти, запально і без зайвого крику. Такого лідера можна не любити, з ним можна не погоджуватися, але не поважати його просто гріх. Армія Центральної Ради і більшість киян йдуть тільки за ним і вірять йому, як собі.

— Гаразд, — сказав Нестор, підхопившись. — Відкланяємося хазяям і — вперед, на Гуляйполе. Нас чекають справи.

Та останнє слово було все-таки за Сашком-ясновидцем:

— Вперед, на Київ! На нас мекає Петлюра! — вигукнув Нетреба, і всі розсміялися.

Їхали додому під звуки "батькової" гармошки і з веселими козацькими піснями. В перерві між ними Нестор спілкувався з Галиною. Він домовився, що вона заїде оце зараз до себе на квартиру (вона квартирувалася в однієї молодої удовиці Нюсі, що куховарила у заводчика Михайла Борисовича Кернера), туди-сюди

Відгуки про книгу Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: