Panicoffski - Ріо Кундер

У справжньому коханні бразилійці дуже сентиментальні, майже як у мильних операх. Якимось дивним чином найбільшу насолоду багато хто дістає від кохання, що вже минуло, або, точніше, коли сам предмет кохання з якихось причин вже є недосяжним. Таке почуття є важливою й унікальною часткою бразильського національного характеру і має свою назву в портуґальській мові. Це, власне, те саме слово saudade, що хоча б раз звучить мало не в кожній бразилійській пісні. Завдяки величезній моді на все бразильське, що нині поглинула Европу, бразилійська музика там нині — річ повсякденного життя. Бразильські зірки грають у Лондоні й Парижі мало не щодня, імена Жилберту Жила (президент Лула призначив його міністром культури), Тома Жобіма і Каетана Велоза відомі вже й домашнім господаркам, бразильська музика награється безпосередньо в паризьких і лондонських студіях, а модні англійські ґрупи на зразок «Джаміроквай» або «Біз» намагаються копіювати «старих» бразильців, як-от «Ос Мутантес» і «Банда Блакі Ріо». Ці подробиці є конечними, щоби зрозуміти: saudade серйозно загрожує всьому світові. Уявіть собі, як після планетарної перемоги saudade жінки по всіх усюдах почнуть говорити: так, коханий, бути з тобою — то добре, але нема нічого більш солодкого над те, коли тебе нема, і це болить і крає серце. Ці муки дають мені казкову насолоду, я безтямно люблю цю порожнечу. Гадаю, нам не варто далі бути разом, аби saudade завжди було зі мною…

Бразилійський тип жінки нині, до речи, теж на вершині моди, як і музика, і література, й кіно (у світі з дуже великим успіхом іде бразилійський фільм «Місто Бога»),[1] і одяг (зокрема, все пляжне — від в’єтнамок до купальника і навіть пляжних підстилок, і спортове — маратонки і майки у бразильських національних кольорах). Одне слово, в Англії сказали б, що Бразилія — то просто сексі-країна. Концентрація гарних жінок у Бразилії вражає. Хоча етнічно й расово бразилійки (як і всі бразилійці) є неймовірною сумішшю, кожна жінка має щось неповторно бразилійське, те, що дозволяє безпомилково визначити її приналежність саме до тієї країни, навіть якщо в її зовнішності будуть і характерні японські, італійські або німецькі риси. Дійсно, південь Бразилії є переважно білим європейським, північний схід, куди портуґальці упродовж трьохсот років завозили рабів із Західної Африки, — переважно чорний, одначе в цілому бразилійці — це гримуча суміш європейців, індіянців, африканців і японців, які відчувають себе перш за все, або й лише бразильцями, говорять однією мовою і легко змішуються між собою. Бразилійку видають кілька речей: це якась особлива єдвабна оливкова шкіра, що її з дитинства нескінченно пестять сонце і море; це розкішне лискуче доглянуте волосся, що вони його розпускають певним чином; це і спосіб по-особливому, по-бразилійському вбиратися, так, аби одяг і взуття підкреслювали кожну привабливу рису; це й фізична зґрабність і міць, — більшість бразилійок є спортовцями, які щодня працюють над власним тілом, адже коли ти більшість часу в купальнику (якому саме — читайте далі), то хочеш почуватися впевненою у власній фізичній формі й щоб на тілі не було нічого зайвого. Ще й усмішка на 64 зуби, всі, як один, наче перли (бразилійці дуже ретельно стежать за зубами. Коли я їхав 26 годин автобусом з Ріо до Сальвадоре, на кожній зупинці, тобто щочотири години, весь автобус зі щітками вирушав до умивальників для чергового чищення зубів). Ну і ще розслаблене ставлення бразилійських жінок до життя, що, між иншим, виявляється в манері повільно говорити, по-особливому розтягуючи слова, так, наче вони співають пісню. Коли слухаєш бразилійку, тобі в певний мент уже стає байдуже, про що йдеться, — її голос заколисує, і хочеться, аби це ніколи не припинялося. Усе це разом і складається в бразильський жіночий стиль.

Бразилійські жінки мають дві ціхи, що з них одна зазвичай вважається нетиповою в жінках, а друга — в латинських жінках. Усі бразилійські жінки, яких знаю і з якими розмовляв, люблять футбол, добре на ньому розуміються, знають команди і гравців. Причина є цілком зрозуміла, — важко не ототожнювати себе зі спортом, що в ньому твоїй країні нема рівних. Я не зустрічав бразилійки, що не була б закохана в Роналда. Та й инші гравці національної дружини — то кумири жінок. Найсолодше слово для чоловіка з вуст бразильської жінки — це gostoso. Воно означає водночас «смачний» і «сексуальний». Коли я дивився матчі Бразилії на чемпіонаті світу в товаристві бразильців, екстатичне gostoso повсякчас летіло на адресу Роналда, Ривалда і компанії. До речи, у зв'язку з цим мене завжди цікавило питання: чи знає бразилієць Джоґу Хінкон, що грає за «Динамо» (Київ) і що його українські мас-медіа чомусь називають Діого Рінкон, що прізвище одного з його одноклубників перекладається португальською як nао gostoso?

Друга риса — це ставлення до алкогольних трунків. Багато латинських жінок не п'ють навіть пива. З багатьма еспанськими знайомими часто відчувається певний дискомфорт, коли йдеш з ними до бару, а вони там п'ють лише кока-колу. Але бразилійки емансиповані в цьому сенсі, а пиво там навіть не вважається за алкогольний напій. У спеку без нього просто нема ради, і воно завжди продається у стані, близькому до замороженого. Иншої температури я там