Природа всіх речей - Елізабет Гілберт

Генрі, який помічав усе, побачив, що на обличчі Бенкса щось змінилося — вираз лиця полагіднішав, в очах розквітла цікавість, розпустилася брунька надії на те, що його помилують. Захмелівши від бажання будь-що врятуватись, хлопець ухопився за ту бруньку надії ще один, останній раз.

— Не посилайте мене на шибеницю, сер, — сказав Генрі. — Потім про це пошкодуєте.

— Що ж тоді з тобою зробити?

— Візьміть до себе на службу.

— А нащо ти мені здався? — запитав Бенкс.

— Бо я кращий за всіх.

Розділ другий

Тож, зрештою, Генрі не повис на шибениці, а його батько не позбувся роботи в садах К’ю. Віттекерів — о диво! — помилували, а хлопчака всього лиш відправили на заслання — сер Джозеф Бенкс спровадив його в море, подивитись, як його змінить світ.

Був 1776 рік, капітан Кук збирався вирушити в третю навколосвітню подорож. Бенкс у тій експедиції участі не брав. Відверто кажучи, його не запросили. Та й у другу мандрівку теж не покликали, що зачепило його за живе. Капітанові Куку набридли примхи й повсякчасні намагання Бенкса привернути увагу до власної персони — і він, на превеликий сором, знайшов йому заміну. Цього разу Кук мандруватиме зі скромнішим, покірнішим ботаніком — чоловіком на ім’я Девід Нельсон, смиренним, досвідченим садівником із К’ю. Однак Бенксові кортіло хоч якось докластися до цієї виправи й нізащо не хотілося спускати ока з тих рослинних багатств, що їх збиратиме Нельсон. Думка про те, що за його спиною вестимуть важливі наукові дослідження, була йому геть не до вподоби. Отож він улаштував усе так, що Генрі взяли в експедицію як одного з помічників Нельсона. Хлопчиську було сказано за всім пильно спостерігати й на вус мотати, а потім доповісти Бенксу все до найменших подробиць. Зробити Генрі Віттекера своїми очима й вухами на судні — ліпшого завдання для того шибеника й не вигадаєш. До того ж заслати Генрі в море — добрий спосіб тримати його кілька років подалі від садів К’ю і з безпечної відстані визначити, що з нього може вирости. Три роки на кораблі — більш як досить часу, щоб виявилася його істинна натура. Ну а повісять Генрі на нок-реї як злодія, убивцю чи бунтівника… що ж, то буде проблема Кука, а не Бенкса, еге ж?

А може вийти й навпаки: хлопчисько виявить хист у якійсь справі, і тоді Бенкс триматиме його коло себе після того, як експедиція трохи вгамує його шал. Ось що Бенкс сказав Нельсону, знайомлячи його з Генрі:

— Нельсоне, познайомся зі своїм новим помічником, Генрі Віттекером з роду ричмондських Віттекерів. Він — малий помічний шельма, і ти переконаєшся, запевняю, що коли йдеться про рослини — він знає їх як свої п’ять пальців.

Згодом, залишившись із Генрі віч-на-віч, Бенкс дав йому останні настанови перед тим, як відправити хлопчиська в море:

— Як будеш на кораблі, синку, щодня загартовуй своє здоров’я. Слухай містера Нельсона — хоч він і нудний, але знає про рослини стільки, що ти за все життя не знатимеш. Твоя доля буде в руках старших моряків, і щоб ти ніколи слова кривого про них не сказав, інакше буде тобі непереливки. Від блудниць тримайся подалі, а то ще лиху хворобу схопиш. У плавання вирушає два судна — ти будеш на «Резолюшн», із самим Куком. Ніколи не заступай йому дороги. Ніколи до нього не говори. А як вже заговориш — що я забороняю тобі робити — то боронь Боже розмовляти з ним так, як ти зі мною говорив. На відміну від мене, його це зовсім не потішить. Ми з Куком ані на йоту не схожі. Коли йдеться про етикет, той чоловік — сущий деспот. Старайся не траплятися йому на очі, й буде тобі щастя. І наостанок скажу тобі, що на палубі «Резолюшн», як і на всіх суднах Його Величності, ти опинишся в товаристві, де будуть і пройдисвіти, і джентльмени. Будь мудрий, Генрі. Дивися, як поводитимуться джентльмени, і собі так роби.

З незворушного обличчя Генрі неможливо було здогадатися, що той відчуває, тож Бенкс і гадки не мав, як сильно хлопця вразила його остання пересторога. У словах Бенкса йому почувся натяк на щось неймовірне — припущення про те, що Генрі колись зможе стати джентльменом. Ба навіть не припущення, а наказ, і то якнайприємніший для його вуха: іди в білий світ, Генрі, й дивися, як стати джентльменом. За роки, сповнені тяжкої праці й самотності, що їх Генрі проведе в морі, ця випадкова фраза, цілком можливо, не виходитиме йому з голови. Можливо, він більше ні про що не зможе думати. Можливо, з часом Генрі Віттекер — той честолюбний, старанний хлопчина, який щодуху прагнув вибитися у вищий світ — віритиме, що дістав тоді обіцянку.

Генрі відчалив від берегів Англії у липні 1776 року. Третя експедиція Кука мала дві мети. Перша — поплисти на Гаїті, щоб повернути домашнього улюбленця сера Джозефа Бенкса — чоловіка на ім’я Омай — на його рідну землю. Омай втомився від придворного життя і тужив за домівкою. Став похмурий, товстий і упертий — Бенксові його улюбленець набрид. І друга — вирушити звідти на північ, уздовж тихоокеанського узбережжя американського континенту, в пошуках Північно-Західного проходу.

Поневіряння почалися, щойно Генрі піднявся на палубу. Його поселили в трюмі, біля кліток з курками й бочок. Зусібіч незадоволено кректали птиці й мекали кози, але Генрі ні на що не скаржився. З нього знущалися й глузували чолов’яги з руками, вкритими соляною кіркою, й зап’ястями завбільшки як ковадло. Старші моряки обзивали його річковим вугром, який ще не пробував на власній шкурі, що воно таке — суворий океан. У кожній експедиції, казали вони, хтось гине, і на їхньому судні Генрі першим накладе головою.

Вони його недооцінили.

Генрі був наймолодший, та — як невдовзі виявилося — не найслабший. Життя на кораблі було не дуже вже й гіршим за те, що він покинув на суші. Він вчився усього, що від нього вимагалося. Навчився висушувати зібрані містером Нельсоном рослини й готувати їх для наукового реєстру, малювати рослини просто неба — відганяючи мух, які сідали на пігменти, заледве він їх змішав, а ще — допомагати іншим на кораблі. Його змушували натирати оцтом кожну тріщинку на судні й вибирати блощиць з постелі старших моряків. Він допомагав корабельному м’ясникові солити й набивати в бочки свинину й навчився управляти пристроєм для опріснення води.