Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

Тоді, коли повстав Тифон гордливий І заходивсь швиргать, собі на горе, Гірські вершини просто в синє море. Отож земля за лічені хвилини Зазнає стільки лиха і руїни, Що ті, хто вже доп'явся до керма, Віддать його запрагнуть задарма. Пора тоді перепориться ця: Привести ці змагання до кінця. Бо вже тоді наплив морського валу Примусить всіх давати швидше драла. Одначе, перш ніж кинутись навтьоки, Ще всяк устигне вздріти недалеко, Як полум'я повзе по небозводу, Щоб висушити цю потопну воду. Коли ж буремні поминуть ці дні, Побачать із утіхою одні, Як обмилує милостями їх За всі труди подвижницькі Пан-Біг. А іншому, хто напитав біди, Ніякого добра уже не жди. Тепер, коли цей труд дійшов до краю, Всяк зна, який талан його чекає. Чи ж нагороди щедрої не варт Хто силу духу появив і гарт?

Щойно читання цього пергамену дійшло краю, Ґарґантюа глибоко зітхнув і звернувся до присутніх:

— Це ж не від сьогодні гонять людей, вірних вірі євангельській, але щасливий той, хто не поблазниться і йтиме простісінько до мети, що вказав нам Господь устами укоханого свого Сина, йтиме, бажаннями тіла не манячи себе і не ваблячи.

Тоді обізветься чернець:

— Як ви гадаєте, що містить у собі і що означає ця загадка?

— Що? (перепитав Ґарґантюа). Відкриття і утвердження божественної істини.

— Святим Ґодераном свідчуся (сказав монах), я цю загадку тлумачу зовсім не так! Це ж бо пророка Мерліна стиль! Виводьте з неї будь-які алегорії, надавайте їй найглибшого змісту, фантазуйте скільки заманеться — і ви і іже з вами. Я бачу тут лише один сенс, тобто опис гри в опуку, а втім, тумануватий. Зводники людей — це гравці в м'яча, зазвичай вони перебувають у приязних стосунках між собою. Після двох подач один виходить із гри, а другий починає. Вірять першому, хто крикне, як пролетить опука — над чи під мотузкою. Вода — це піт, струни ракетки з баранячих чи козячих кишок, куляста махиня — це опука. Після гри учасники сушаться біля яскравого вогню, беруть сорочки, а потім залюбки сідають до столу, і найвеселіше бенкетують ті, хто виграв. Гуляй душа без кунтуша!

КІНЕЦЬ

Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами,
твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції

Десятивірш метра Гюґа Салеля, присвячений авторові цієї книги

Приємне із корисним поєднати Уміє лиш кебетливий письмак. Читач воздасть хвали тобі багато За те, що ніби жартами отак Ти книгу втяв, натішившись усмак. А щодо користи, її нічим не скрить: Для мене ти сучасний Демокріт, Який сміється з вад людського роду. Пиши! А як тебе не визнає цей світ, На небесі дістанеш нагороду. Одавторове слово

Преславні і презацні левені, люди вельможні і прості, охотники упадати коло всякої краси і гожости! Ви ж бо уже бачили, читали і вивчали Великий і Незрівнянний Літопис великолюда Ґарґантюа і яко істинно вірні і люди з великим смаком пойняли йому щирої віри, тож і дива нема ніякого, що не раз у товаристві достойних дам і панянок тішили їх, знічев'я, вичитаними з нього веселими і довгими оповідками, за що вам велика хвала і вічна пам'ять!

Хотілося б висловити ось яке побажання: хай усяк облишить свою роботу, махне рукою на клопоти і забуде про справи і все дозвілля присвятить згаданим оповідкам, не дозволяючи мислям ані розтікатися, ані витати деінде, аж поки витовче їх напам'ять, щоб у разі, якби минула мода на друкарство чи загинули всі книги, він міг би переповісти їх дослівно дітям і передати з рук до рук своїм спадкоємцям і нащадкам, як передають релігійну Кабалу. Бо вигоди від них куди більше, ніж собі гадає зграя шолудивих величайків, що тямлять у цих веселих походеньках ще менше, аніж Ракле в Інституціях.

Багато хто з моїх знайомих вельможних сеньйорів влаштовує полювання на великого звіра або лови качок; і ось, як стратить з очей звіра на тропі або як схибить сокіл, йому, як самі розумієте, стає невесело, і тоді згадка про славні Ґарґантюйські подвиги розбиває його журу і звеселяє дух.

А буває на світі ще й таке (це не брехні!): тебе страх болять зуби, ти пробухав усі свої гроші на ліки, і все марно, а найнадійніший засіб таки є: обгорнути Літопис у два шматки гарячого полотна і прикласти до болючого місця, тільки спершу посипавши ці шматки потовченими какавельками.