Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Юрій Романович Іздрик

Про те, як люди пересуваються поверхнею землі (залишаючи по собі нетривкі сліди — вичесане волосся, складки на простирадлах, жменьки попелу, записи в готельних книгах, візитки, квитанції, фотонегативи — все інше забирає вода).

Про те, що деякі маршрути перетинаються, деякі — ні. Тоді люди не зустрічаються. Або зустрічаються надто рано. Або запізно.

Все, що трапляється надто пізно, є достойним жалю.

Все, що трапляється надто рано, є гідним подиву.

Все, що не трапляється, є вартим любові.

Світло увімкнулося несподівано, як і все на світі. Зірвався на ноги й ходив занепокоєно кімнатою. Що не кажи, це була величезна подія. Майже контакт. Майже розмова. Майже життя.

Надумав піти в душ, але, згадавши про черешневу кісточку, яка безслідно зникла з протектора купальних капців, передумав. Усе ж зайшов до лазнички. Ті два підозрілі типи, цілком не схожі на гідравліків, які товклися тут зранку, таки приходили недаремно. Викрутили якогось біса кран — його улюблений, хром-нікелевий, системи HANSA, — і тепер зі стіни стирчав тільки іржавий пенпайп із збоченською восьмидюймовою різьбою на кінці. Згадав, що завтра на ранок призначено «сеанс групової терапії» — так це у них тут називалося. Найгірше, що ніколи не відомо, чим можуть закінчитися подібні забави.

Тільки повернувшись до кімнати, помітив ті незначні, малопомітні резонерському оку метаморфози, що відбулися за час затемнення. Власне кажучи, нічого не змінилося, та він був певен — усе тут підмінили, понаставлявши пасток і позалишавши пустки по кутках.

Розпочав ретельну ревізію: штамп на простирадлах, цвіркун під радіатором, три апельсини в шухляді, шматок серветки на підвіконні, світлий слід на шпалерах від необачно розбитого дзеркала з облущеною амальгамою, невисохлі сліди йогурту на табуретці — все було на місці, та нагадувало… ні, не репродукцію навіть, а… досконалу копію «Соняхів» Ван-Ґога, котру можна продавати на «Сотбісі» без крихти сумнівів, сумління й остраху бути викритим прискіпливими експертами. Старезне полотно, півторавіковий підрамник, божевільні потьмянілі фарби, рентґеноскопія безсила, спосіб ґрунтування, манера мазків, пірке, манту, ультразвукова діагностика, нескінченні томограми, електромагнітний резонанс, кавалки забальзамованого вуха, бризки крові на білій після ЄВРОРЕМОНТУ стіні — прокусив собі губу під час епілептичного нападу і це було останнє, що вдалося побачити перед втратою свідомості.

Однак досвід, коли й не вчить людину нічого, то принаймні пожвавлює уяву й розбуркує інтуїцію  і н ь.

Тому він майже впевнено поліз на антресолі, куди раніше навіть не заглядав, — і викрив зловмисників! Пачка нерозпечатаних листів, перев'язаних поштовою мотузкою (переслали, зараза, всі відразу), загорнений в газету NEWSWEEK віночок часнику і недопалок свічки — забраклі деталі[91] нерозгаданого ребусу. Дивився на все це, стоячи на табуретці, ризикуючи послизнутися на плямі йогурту, і таки послизнувся, ледве не впав, незграбно зіскочивши, забраклі ж деталі вправно повивалювалися слідом, демонструючи бездоганну функціональність терапевтичного інструментарію: поштова мотузка негайно луснула, листи розсипалися по підлозі, свічка закотилася під ліжко (куди,  в о н и  знали достеменно, він ніколи б не наважився зазирнути), часниковий вінок прицільно нанизався на ніжку перевернутої табуретки, ніби його метнув король атракціонів.

Пожовклий NEWSWEEK слугував лише для того, аби нагадати дату кількарічної давності, дату, про яку завжди забувалося, і про яку ця утилізована газета, — він зрозумів це відразу, — буде тепер щодня катувати пам'ять, якщо не прийняти терміново запобіжних заходів. Тому, зіжмакавши славний тижневик, він витер ним закаляну табуретку (зняв попередньо нонтран-сильванський часник і повісив на шию) й викинув до смітника разом із шматком серветки.

Залишалися ще листи. Він обережно попідбирав їх, намагаючись не дивитися на адреси, що повторювалися з нав'язливою невблаганністю (чи невблаганною нав'язливістю?) рекламних кліпів, а потім сів у глибокій-преглибокій, курва-мама, задумі й завмер. Вибляклі штампи на конвертах теж свідчили про давно забуті дати, та кодована їхня дещо орієнтальна орнаментальність видавалася надто складною, аби піддатися спокусі хронологізації. Тому він зосередився на філателістиці — класифікація нечитаних послань за символікою поштових марок видалась йому найпростішим виходом. Зображення легко піддавалися селекції за візовими ознаками: були тут зодіакальні та геральдичні символи, були національні логотипи, славетні різні типи, популярні авта, траплялися знані топоси, хроноси й незнані примаси, а також примати, прелати, прем'єри й прими. Отак він і складав:

овнів — до овнів,

раків — до раків,

скорпіонів — до скорпіонів,

запорожців — до запорожців,

козерожців — до козерожців;

однорогів — до рогоносців,

рогоносців — до фаноносців,

фаноносців — до фалократів,

фалократів — до демократів,

слава україні — до слави україні,

день конституції — до дня конституції,

день конституції — до дня судного,

сýдно — до суднá[92],

титаник — до титаника,

аврору до венери,

Шевченка — до кобзаря,

кобзаря — до бандури,

бандуру — до бандери,

бандеру — до кундери,

кундеру — до мандели,

манделу — до дахау,

дахау — до ноу-хау,

ноя — до хама,

хама — до храму,

храм — до франкмасонів,

франка — до костомарова,

франца — до йосипа,

йосипа — до …якова,

якова — до ісака,

ісака — до авраама,

авраама — до лінкольна,

лінкольна — до кеннеді,

кеннеді — до лютера,

лютера — до кальвіна,

кальвіна — до канта,

канта — до шпенґлера,

шпенґлера — до шопенгауера,

шогіенгауера — до шопена,

шопена — до шона пена,

пена — до лона,

лоно — до лану,

траву — до трави,

каміння — до каміння,

небо — до неба,

воду — до води,

і тільки рибі не знайшлося пари, тому в якійсь напівмістичній-напівмісячній відчуженості розірвав конверт і витягнув листа.

(На ранок було призначено сеанс групової психотерапії!)

Тому, не розгортаючи аркуша, але й не вкладаючи його назад, він взяв усю акуратно складену пошту і запхав назад на антресолі. Туди ж пожбурив і низку часнику, відірвавши, втім, один зубець. Довго роздивлявся його, потім облущив і вклав до уст. Запаху майже не чулося. Зате згадав давно забутий смак. Було незвичне відчуття — знайоме і незнайоме водночас. Тримав часник у роті, час від часу злегка посмоктуючи його і обережно перевертаючи язиком. Просидів так, мабуть, силу-силенну часу.

Почувався цілком щасливим.

(І пішли ви всі в задницю з вашою психів групотерапією!!!)

Сеанс другий

Хлопчина той, ясночолий улюбленець вахтерки і бентежник Канта, маґістр посмішок, пошуків і зрад, був режисером. Не театральним, звісно: театр — дрібничка. Режисером життя, з дозволу сказати. В одному з втілень — режисером ситуацій.

Сьогоднішній сценарій включав