Дотик - Колін Маккалоу

— Ще раз повторю тобі те, що вже багато разів казав: «Рубі, думай головою, а не іншим місцем!» Я не можу з тобою одружитися, бо в такому разі ми просто повбиваємо одне одного. Але я щойно відкрив найбагатшу золоту копальню в світі, то кому ж я залишу свою частку в ній, га? Мені потрібна дружина, яка народить мені синів. У тебе вже є нащадок. У Суня — ціла купа нащадків. А я взагалі не маю нащадків. Це несправедливо, дорогенька.

— Так, тепер я тебе розумію, — мовила Рубі з дрожем у голосі: то вона почала спускатися з вершини своєї люті. — Тобто ти хочеш натякнути, що кохаєш мене, а не її?

— А як же ж я можу любити дівчину, якої навіть ніколи не бачив?

— Ніколи не бачив?

— Я випишу собі дружину з Шотландії. Двоюрідну сестру. Ту, яка нічого не знає про Новий Південний Уельс зокрема, про Австралію взагалі і анічогісінько — про мене. Сподіваюся, що вона буде гарненькою дівчинкою, але вона — як кіт у мішку. Єдине, що я знаю напевне, — це те, що вона буде цнотливою і незайманою. — Александр скорчив гримасу. — І вона неодмінно буде вся просякнута пресвітеріанством, але я неодмінно це поламаю. Оскільки вона стане матір’ю моїх дітей, я, можливо, і покохаю її. Сподіваюся, що вона стане мені слухняною та старанною дружиною. Гадаю, що так воно і буде, бо всі жінки з нашого клану є слухняними та старанними. Про тебе ж я не можу цього сказати, Рубі. Таке поняття, як доброчесність, для тебе просто не існує, а подружні обов’язки настільки б тобі насточортіли, що спричинялися б до постійного бунту.

Вона попорпалася в кишені сукні і топнула з досади ногою.

— Негіднику, я десь загубила свої сигари! Дай мені одну.

Він дав їй сигару, підніс палаючий сірник — і Рубі пихнула димом.

— Ну що, вгамувалася?

— Насилу так. — Вона стала походжати верандою, час від часу пихкаючи сигарою. А потім зупинилася, різко обернулася і в упор глянула на Александра. — Слухай-но. Це ж просто якась маячня. «Кіт у мішку». Хіба ж так можна характеризувати свою майбутню дружину? Шлюбів з розрахунку вистачає, але ж сторони угоди зазвичай хоч трошки знають одна одну. Чому б тобі не податися до Сіднея і не знайти підходящу дружину там? Чарльз та Констанція мають двох чи трьох «незайнятих» дівчат. Саме так, здається, вони висловилися. Софія прекрасно тобі підійде, і ти згодом покохаєш її.

Раптом обличчя Александра закам’яніло.

— Досить, Рубі. Я більше не буду обговорювати з тобою тему про свою майбутню дружину. Я вже сказав тобі, що збираюся зробити і чому я це збираюся зробити.

— І переводиш мене в розряд «друзів».

— Я добре знаю ту шотландську братію, — сказав він, виймаючи гарячий недопалок сигари у неї з пальців. — І хто б з них не став моєю дружиною, вона не цікавитиметься моїми стосунками з іншими жінками. І не триматиме свічку, коли ми з тобою зустрічатимемося. Окрім того, я іще не одружився, тому наші дружні стосунки — це справа неблизького майбутнього.

Рубі оповила його руками, і її очі кішки перетворилися на очі кошеняти.

— Звідки ти знаєш, Александре? А може, вона буде чарівною? А що, як вона виявиться підступною і звабливою Далілою?

Стіна була близько; він притиснув її до стіни і різким рухом спустив верх плаття з її грудей.

— Є лише одна Даліла, Рубі. І це ти.

У листі, що його написав Александр Кінрос Джеймсові Драмонду, у листі, якого Елізабет даремно сподівалася прочитати, було таке:

«Мій дорогий Джеймсе!

Я пишу тобі з проханням віддати за мене заміж одну з твоїх дочок. Джин підійде прекрасно, якщо вона і досі не вийшла заміж, але якась інша з дівчат також згодиться.

Останнього разу, коли ми бачилися, ти сказав, що радше твоя донька піде за анабаптиста, аніж ти побачиш її у шлюбі зі мною. А я відказав, що одного дня ти передумаєш. Що ж, цей день настав.

Джеймсе, учень котляра прекрасно влаштувався в житті. Він не лише знайшов золото в Каліфорнії — факт, про який ти так і не дав йому розповісти, — він започаткував також цілу золоту копальню в Новому Південному Уельсі. Тепер Александр Кінрос — страшенно багата людина.

„Який іще Кінрос?“ — чую я твоє запитання. А такий. Ти сказав мені, що Драмонди від мене відмовилися, тому я обрав собі нове прізвище. Твоя донька житиме як поважна пані. У Новому Південному Уельсі, звідки я тобі пишу, немає підходящих жінок: жінки в ньому — або повії, або каторжанки, або манірні англійські дурепи.

Я висилаю тобі чек на суму тисяча фунтів, щоб ти зміг покрити витрати на переїзд моєї нареченої першим класом і в супроводі досвідченої служниці, бо вони тут також у великому дефіциті.

Напиши мені відразу ж, яку з твоїх дівчат мені слід чекати у Сіднеї. Якщо вона мене задовольнить, можеш розраховувати іще на п’ять тисяч фунтів».

Александр із величезним задоволенням підписався, а потім відкинувся на спинку крісла і, посміхаючись, перечитав листа іще раз. «От я й віддячив тобі, старий і скупий негіднику Джеймсе Драмонд! От я й віддячив тобі, Джоне Маррі!»

Самерс особисто доставив листа на пошту в Бовенфелсі, хоча поштова служба Її Величності орендувала американські поштові екіпажі, які курсували до Батерста. До Шотландії лист ішов болісно довго: відправлений у березні, він потрапив до рук Джеймса Драмонда лише у вересні. Але лист-відповідь, у якому Джеймс повідомляв Александру, що висилає йому наймолодшу зі своїх дочок, Елізабет, дійшов набагато швидше. До Нового Південного Уельсу він потрапив за тиждень до того, як «Аврора» мала вирушити в рейс із Тілбері.

Кінрос-гаус стояв на вершечку гори; завершальні роботи велися в ньому в похапливій лихоманці. Як же ж побивалася і тужила Меґґі Самерс через перспективу стати в ньому економкою! Але це їй аж ніяк не допомогло. Джим Самерс сказав, щоб вона робила те, що їй було сказано, — і квит. Бідолашна жінка, здавалося, була приречена на безпліддя: жодної дитині від першого чоловіка, і жодної дитини від Самерса.

Александр до останнього не повідомляв Чарльзу та Констанцїї Дьюї про свої плани одружитися, бо мав неприємне передчуття, що це прозвучить для них як грім серед ясного неба. Констанція марно намагалася привернути його увагу до своєї найстаршої доньки — Софії, яку вона в глибині душі вважала