Посмертні записки Піквікського клубу - Чарльз Діккенс
— Тихо, Фог! — спинив його Додсон, — нехай містер Піквік відповість мені, що має він сказати.
— Я прийшов сюди, джентльмени, — промовив містер Піквік, цілком спокійно поглядаючи на обох компаньйонів, — я прийшов сюди висловити здивовання, викликане в мене вашим листом, і спитати у вас про причини позову.
— Причини… — почав був Фог.
— Містер Фог, — перебив його Додсон, — я буду говорити.
— Вибачте, містер Додсон, — перепросив Фог.
— Щодо причин, сер, — сказав Додсон тоном проповідника, — то вам треба спитати про це ваше сумління й ваші почуття. Ми керуємося, сер, виключно заявою нашої клієнтки. Ця заява, сер, може бути правдива, а може бути й неправдива, сер. Вона може бути імовірна і неймовірна. Та незалежно від того, чи правдива та імовірна й заява, я мушу сказати, сер, що підстави нашого позову міцні й непохитні. Ви — або жертва непорозуміння, або — дійсно ошуканець. Але якби ви спитали мене, сер, як юриста і як чесну людину, про вашу поведінку, я, не вагаючись, сказав би, що маю цілком певну і єдину думку з приводу цього.
Тут Додсон випростався з виглядом покривдженої невинності й глянув на Фога, який ще глибше засунув руки в кишені і, поважно хитнувши головою, тоном цілковитої згоди промовив: „Безперечно!".
— Тоді, сер, — сказав містер Піквік з виразом муки на обличчі, — дозвольте мені запевнити вас, що я — жертва непорозуміння, принаймні в цій справі.
— Сподіваюся, сер, — відповів Додсон. — Хотів би думати, що так воно й було, сер. І якщо ви невинні в тому, в чому обвинувачують вас у цій справі, то ви й справді нещасна людина. Що скажете ви, містер Фог?
— Цілком приєднуюсь до вас, — промовив Фог з недовірливою усмішкою.
— Нашу скаргу, — вів далі Додсон, — складено й подано до суду за законною формою і в загальному порядку. Де наша розсильна книга, містер Фог?
— Ось вона, — відповів містер Фог, подаючи йому квадратної форми книгу в пергаментних палітурках.
— Зміст скарги такий: „Мідлсекс. Сторони: Марта Бардл, вдова, і містер Семюел Піквік. Сума позову— тисяча п’ятсот фунтів стерлінгів. Аторнеї позивачки — Додсон і Фог. Подано 28 серпня 1830 року". Все в порядку, сер. В абсолютному порядку. — Додсон кашлянув і зиркнув на Фога, що й собі сказав: „В абсолютному порядку", і потім обидва вони глянули на містера Піквіка.
— Отже, я бачу, що ви й дійсно маєте намір закласти позов проти мене…
— Бачите, сер? Вам, без сумніву, слід бачити, — відповів Додсон, і на його поважному обличчі промайнула ніби усмішка.
— І позов, дійсно, складено на тисячу п’ятсот фунтів? — спитав містер Піквік.
— Ви можете бути певні, що, якби то залежало від нас, ми визначили б суму втроє більшого розміру, — признався Додсон.
— Я, скільки пригадую, чув, ніби місис Бардл не зменшить її ані на фарсинг[25], — вкинув слово Фог, поглядаючи на Додсона.
— І, безперечно, маєте рацію, — ствердив Додсон. — Справа тільки розпочиналась, і аторнеям не хотілося компромісу, якби навіть містер Піквік і згодився на нього.
— Ви не ставите своїх умов, сер? — сказав Додсон, розгортаючи правою рукою сувій пергаменту, а лівою передаючи містерові Піквіку його копію. — Я краще вже залишу вам копію, сер.
— Добре, джентльмени, дуже добре, — підвівся з свого місця містер Піквік, безсилий стримувати свій гнів. — Я пришлю до вас мого довіреного.
— Будемо раді, — і Фог потер собі руки.
— Вельми раді, — додав Додсон, відчиняючи двері.
— Але раніш, ніж піти, дозвольте мені сказати вам, джентльмени, — гарячився містер Піквік, — що з усіх шахрайських і підлих вчинків…
— Заждіть хвилиночку, сер, — дуже чемно попросив Додсон. — Містер Джексоні Містер Вікс!
— Сер! — обидва клерки були вже на середині кабінету.
— Я хотів би тільки, щоб ви чули, що казатиме джентльмен, — пояснив Додсон. — Прошу далі, сер. Ви сказали, знається, „шахрайських і підлих вчинків"?
— Сказав, — не заперечував Піквік, нетямлячись від злості,— я сказав, що з усіх шахрайських і підлих вчинків ваш вчинок — найпідліший і найбільш шахрайський. І я повторюю свої слова, сер.
— Ви чули, містер Вікс? — спитав Додсон.
— Ви не забудете цих виразів, містер Джексон? — спитав Фог.
— Може, ви бажаєте назвати нас жульманами, сер? — сказав Додсон. — Прошу дуже, якщо вам охота, сер.
— Бажаю, — ствердив містер Піквік. — Ви таки й є жульмани.
— Чудово! — радів Додсон. — Вам там унизу добре чути, містер Вікс?
— О, дуже добре, сер, — заспокоїв його Вікс.
— Вам, може, краще було б піднятись ще східців на два, — додав Фог. — Будь ласка, далі, сер. Чи не бажаєте ви сказати, що ми — злодії? Або, може, ви вдарили б кого з нас? Прошу дуже, сер. Якщо ви робитимете так, ми не вчинимо ні найменшого опору. Запевняємо вас, сер.
І Фог спокусливо підсунувся під самий кулак Піквіка. Нема ніякого сумніву, що цей джентльмен не встояв би і з великою приємністю задовольнив прохання містера Фога, якби Сем, що чув усю розмову, не ввійшов у кабінет і рішуче вхопив свого пана за руку.
— Ходім! — промовив містер Веллер. — Теніс дуже інтересна гра, тільки не тоді, як ви — м’яч, а два адвокати — ракети. Ходім, сер. Якщо вам кортить розважитись, можете, зійшовши у двір, вдарити мене. А тут ця втіха устане вам занадто дорого.
І містер Веллер безцеремонно потяг свого пана по сходах, виволік надвір і, нарешті, бережно поставивши серед вулиці, ступив назад, ладний тепер коритися його розпорядженням.
Містер Піквік неуважно побрів уперед, перейшов вулицю напроти ратуші і попрямував до Чіпсайда. Сем ніяк не міг зрозуміти, куди вони йдуть, коли його пан обернувся до нього й сказав:
— Я маю відвідати містера Перкера, Сем.
— Вам слід було б зайти туди ще вчорашнього вечора, — відповів Сем.
— Здається, ви маєте рацію, Сем, — зітхнув містер Піквік.
— Я напевне маю рацію, — відмовив Сем.
— Добре, добре, Сем, — погодився містер Піквік, — ми підемо туди зараз же, але спершу я хотів би випити склянку бренді з теплою водою, Сем. Де тут можна це дістати?
Містер Веллер знав Лондон бездоганно і, не міркуючи навіть, відповів:
— Другий провулок праворуч, передостанній будинок з правого ж таки боку. Беріть стіл, що стоїть коло самого каміна, бо тільки в цього стола нема середньої ніжки, і це куди зручніше.
Містер Піквік буквально додержав поради свого лакея і, звелівши Семові йти разом із ним, ступив у зазначену корчму, де незабаром перед ним стояло вже чимало бренді з водою. Містер Веллер сидів за тим же
