Московіада - Юрій Ігорович Андрухович
Генералісимус Суворов, себто тип, замаскований під нього, натомість був, як і в житті, хворобливо вертлявим і нетерплячим. Складалося враження, що він сидить на розпеченій до іскор плиті або па цвяхах, забитих промовцем у чорній панчосі. Увесь час потирав руки, відверто дерев'яні, до того ж недбало обточені, і перебивав доповідача недоречними питаннями.
Очевидною перлиною всієї президії була дебела пані в образі Імператриці Катерини Другої. Шати, в яких перебувало її повнокровне заяложене тіло, являли собою середній стилізаційний гібрид поміж бальною сукнею часів рококо та банальною нічною сорочкою часів модерну. Усім була б гарна ця імпровізована «Катерина Друга», якби не пітніла так щедро, особливо ноги. Вони в неї, здається, мали властивість пухнути. Вочевидь, це були наслідки бурхливої двірцевої молодості.
Останнім у цьому ланцюгу великих був один зі скляним оком. Зрештою, це міг бути і справжній Анатолій Іванович, загримований під себе самого, щоб ніхто з присутніх не подумав, ніби це справді він. Створювалося навіть таке враження, що це він усім тут керує. Напевно, був тіньовим головуючим у цьому царстві тіней.
Підсвічені знизу, члени президії скидались на великі гральні карти, висмикнуті з якоїсь магічної колоди пройдисвіта. Тільки от гра велася па життя і смерть. Так тобі принаймні здавалося.
Доповідач у чорній панчосі тим часом робив своє. Точніше, робив його рот.
— Мусимо пригадати: в критичні хвилини нам завше ставала у пригоді хірургія. Великі майстри Державної Справи не спинялися перед видаленням найкровоточивіших шматків м'яса. Коли йшлося про майбутнє, слід було різати — хоч би чого це коштувало. Історія нас із вами — це історія безжальної хірургії. Ви бачили, як, скинуті у підвали Іпатіївського дому, корчилися під багнетами виконавців цар Микола Другий та вся родина? А це було не що Інше, як видалення мигдалин. Бо Держава мусила жити далі. Гемофільний цар уже не встигав за нею. Нині маємо щось подібне. Слід розтяти це хворе тіло ізсередини! Розпустити всіх по домівках, опустити завісу. Ми подаруємо всім їхню, вибачте на слові, омріяну незалежність. Ми навчимо їх перемагати у референдумах. Бо референдум — це Ідеальний спосіб маніпулювати людьми, залишаючи в них ілюзію, нібито вони самі вирішують свою долю. Ми навчимо їх любові до Держави. А це означає — до насильства, обманів і хабарів. Ми дамо їм повну свободу заганяти себе у прірву. Отже, повна, даруйте, незалежність для республік. Однак при цьому дещо зберігаємо за собою…
— Як буде з Аляскою? — завертівся на худому задку «генералісимус Суворов».
— Ми завжди готові стати па захист тамтешнього російськомовного населення, — не змигнувши (а може, змигнувши) оком, чітко й вичерпно сказав Чорна Панчоха.
— Не сміти забувати про Аляску! — вереснув «Суворов».
— Замальчі! Ду, шайсепер мудак! — гримнула на «генералісимуса» німецькомовна «Катерина Друга».
При цьому «Ленін» досить зловтішне захихотів, у той час як «Анатолій Іванович» (Анатолій Іванович?) закликав президій І до послуху.
— Аляска Аляскою, — втрутився всепроникливий «Дзержинський», — але щойно ви сказали прецікаву фразу:«… ми дещо зберігаємо за собою». Що мається на увазі?
— Майбутнє, — відповів Чорна Панчоха. — Зберігаємо м собою не так розшматоване тіло, як окремі життєздатні орган 11. Зберігаємо певні кабінети, комітети, утворення. Зберігаємо певну вертикальність у їхніх стосунках. І великий природний потяг до зростання, розмноження, відтворення. Найсмішніше, що ці органи (голови, руки, ноги, яйця) зненацька почнуть діяти в інтересах незалежних республік.
— Спгавді? — зацікавився «Ленін».
— У тому й сіль, що ні, — підтвердив його сумніви рот доповідача. — Насправді вони готуватимуть наше майбутнє. На чолі новоспечених, пардон, незалежних урядів виникнуть апробовані нами і нами ж призначені виконавці Хаос породжуватиме хаос. Там, де це неможливо, до влади прийдуть просто виб(…)ки. Або політичні проститутки, Володимире Іллічу. Або, зрештою, просто нікчеми. Усе потоне в сірятині. В нудоті. В підлості. Велика ентропійна хвиля, що розірвала Велику Імперію, рознесе вщент і незалежні, перепрошую, державки. Усе це виглядатиме надто карикатурно, ці призначені нами президенти ці закуплені нами парламенти. Ці прикордонні конфлікти шиїтів із сунітами, католиків з кришнаїтами, а православних із дзен-буддистами. Ці героїчні спроби західних банкірів навчити божевільних свободі. Ці голодні міжусобиці, бунти і страйки. Ця індустрія церков і борделів. Великий непотріб указів, конституцій та декларацій. І тотальний смітник, ні, багато незалежних смітників на чолі з недолугими маріонетками. Ось — наша програма дій. Дедалі частіше й частіше озиратимуться народи назад. І бачитимуть у своїх обманутих візіях Велику Державу — космічну, вогнисту, широку, тисячолітню. Дедалі гірше й гірше виглядатиме у порівнянні з нею ота, дозвольте, незалежність. Сама Ідея чогось подібного виявиться навіки…
— Обісраною, — підказав «Іван Грозний».
— Дякую, щось подібне і я хотів сказати, — чемно погодився доповідач. — І тоді всі вони — я маю на увазі народи — знову захочуть її, Держави. Адже все втікатиме, як морський пісок. Адже все валитиметься. Великий звіринець запанує навколо! І жодного іншого вибору! При цьому я маю па увазі вже не так політичний, економічний, як моральний вибір.
Злива оплесків затопила зал.
— А як буде з Польщею та Фінляндією? — вискочив «Суворов» після того, як оплески вщухли.
— Замальчі, старий дурной копф! — розлютилася «Катерина Друга».
«Суворов» поцілував їй руку, оскільки сидів поруч. Спітнілу, вкриту ластовинням і пудрою, руку ясної імператриці.
— Усе буде гаразд, — запевняв доповідач. — Польщу ми зробимо полігоном від моря до моря, а Фінляндію заллємо горілкою. Ми скасуємо їхній сухий закон як такий, що суперечить правам людини!
Усі знову заплескали. «Ленін», дрібно хихочучи, витяг з кишені камізельки механічну мишку і пустив її бігти по столу президії. Гучно ляпаючи долонею, сам же її і впіймав і тут-таки скрутив іграшкову голову. Зрештою, мишка могла бути й живою.
— Це буде наше останнє й довічне воскресіння, — знову заговорив Чорна Панчоха, перекриваючи хвилю оплесків та ентузіазму — Відрубані руки і ноги знову зростуться в єдине ціле. Ідея, тьху, незалежності потерпить глобальний крах і прирівняється у людській свідомості до фашизму чи навіть до сексуальних збочень. Заборонений плід Імперії всім припаде до смаку. Мільйони людей тільки й чекають, щоб їх проголосили рабами. Щоб їх повели на будівництво пірамід, каналів, великих мурів і великих мостів. Тільки в Імперії людська одиниця знаходить сенс у своєму існуванні. Адже будь-яка Імперія — це велика мета. Тисячолітня Мета.
