Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Син сонця - Мирослава Горностаєва

Син сонця - Мирослава Горностаєва

Читаємо онлайн Син сонця - Мирослава Горностаєва
формою й справді нагадувала спис. Замість леза блищала срібляста кулька.

— Запам'ятовуй, Вайкартано… Оцю кульку наведеш на будь-якого ворога і натиснеш ось тут. Спис сам, без твоєї допомоги знайде ціль. Від нього неможливо ухилитись. Але, май на увазі, що у… громоваджрі цій лише один заряд. Ти можеш використати її лише раз і тільки проти одного ворога. Втямив?

— Мені і потрібен лише один… — буркнув Карна.

Прибулець засміявся, і Карна здригнувся. На хвилину йому здалося, що він чує сміх Крішни Васудеви.

Над Чампою жеврів світанок. Карна не помітив, коли зник нічний гість. Воїн звично простягну руки до сонця. Він хотів би вірити, що все це наснилося йому, але біля його ніг, на білому мармурі, лежав спис Амогха, мережаний візерунком, незнаним людському оку, та золоті обереги, трохи оплавлені, наче побували у вогні.

— О, великий Сур'я, зорею вранішньою Ти осяяв світ, провіщаючи народження ранку…, - проказав Карна початок древньої молитви сонцепоклонників.

І йому здалося, ніби він почув знайомий ніжний голос, що вимовив:

— Сину…

Цього ж дня до Чампи прибув гість з Гастінапуру.

Карна швидко пробіг очима послання Дурьйодгани. Друг запрошував його на велике полювання, що сполучало приємне з корисним. Князь Гастінапуру намірявся обдивитись свої володіння на півночі та численні стада худоби, що належали родині Куру.

Карна усміхнувся. Він бачив Дурьйодгану наскрізь. У північних володіннях знаходився ліс Кам'яка, де нині проживали Пандави. Дурьйодгана, очевидячки, хотів показатись, ніби ненароком, нещасним вигнанцям у всьому блиску князівського полювання.

Карні зовсім не хотілось зустрічатись зараз зі своїми недругами та розбурхувати неприємні спогади. Але він знав також, що Дурьйодгана почувається впевнено, лише маючи його за спиною. Друг… Карна зітхнув. Іноді він шкодував за даною зопалу присягою, а іноді… Які б підлости не робив Дурьйодгана іншим, але з ним, Карною, завжди був справедливим та чесним, наскільки це дозволяла йому власна зіпсована натура. Та й менше з тим… Слово є слово.

У Гастінапурі, куди Карна прибув із звичною своєю швидкістю, приготування та збори уже закінчувались. Дурьйодгана, однак, мав стривожений вигляд. Він довго розпитував Карну про те, як той відпочивав у Чампі і, врешті, спитав навпростець:

— Друже Карно, я чув одну плітку… Ніби ти втратив свою невразливість. Це ж тільки плітка, еге ж?

— Швидко ж він… — пробурмотів Карна.

— То це таки правда?

— Я втратив невразливість, — мовив Карна, — але не втратив вправности. Доки зі мною " Віджая», мені нема чого боятись.

— Ти справді бачив самого Індру? — жадібно спитав Дурьйодгана.

— Хто сказав тобі про це? Дурьйодгана завагався, але потім мовив:

— Учитель Дрона…

— Служитель Індри, — зітхнув Карна, — бідолашний Дроначар'я…

— Ти маєш громоваджру?

— Маю. Щоправда, нею можна вбити лише одного ворога.

— То вибери найстрашнішого, — сказав Дурьйодгана півжартобливо.

— Найгіднішого! — виправив Карна.

— Карно, — Дурьйодгана посерйознішав, — мені справді дуже жаль…

— Та менше з тим, — сказав Карна, — я не вважаю це за велику втрату. Принаймні, мене не мучитиме сором, коли поруч гинутимуть ратгіни.

— Розумієш, Карно, — мовив Дурьйодгана, — я-то не сумніваюсь у твоїй хоробрости і певен, що ти рушив би до битви і знаючи напевне, що не повернешся з неї. Але інші… Тепер тебе намагатимуться викликати на двобій трохи не всі биті тобою князьки!

— Після того, як на кількох самогубців поменшає, - сказав Карна становчо, — решті спротивиться мене чіпати. Не бійся за мене, друже. В усій Бгаратаварші є лише двоє-троє кшатріїв, які наважаться стати на прю з учнем Парашурами.

— На чесну прю — можливо. Але є ще такі речі, Карно, як скритовбивство та підступний напад.

— Дварака далеко, — сказав Карна не подумавши, — а з тобою ми друзі… Дурьйодгана побагрянів і хотів мовити щось різке, але стримав себе.

— Ти завжди, друже, — сказав помовчавши, — говориш правду, тож я не ображаюся. Мабуть, я і справді заслужив опінію злочинця. Але Крішні Васудеві не сподобалося би, що його порівнюють зі мною. Чому ти згадав саме за нього?

— Бо він навіть швидше, ніж ти, переступить через закони варни в разі потреби, — відповів Карна спокійно. — я бо впевнився у тому, коли гостював в Індрапрастзі.

— Ну, добре, — зітхнув Дурьйодгана, — збирайся, завтра виїжджаємо.

З пишним обозом Дурьйодгани вирушили, окрім Карни, Дугшасана з Вікарною та князь Шакуні. Останній, щоправда, не одобрював походу.

— Ліс Кам'яка та околиці, - говорив він, — межують з південною Ґандгарою, де князем мій родич, Чітрасена. Ми з ним давні недруги, та й тобі, небоже, я б не радив мандрувати біля його кордону. То такий чоловік, що від нього всього можна очікувати.

— Він не насмілиться, — безтурботно мовив Дурьйодгана, — напасти на нас без об'явлення війни. Особливо нині, коли Гастінапур є потужною силою.

Навіть Карна піддався тій загальній безтурботности та веселощам, які панували серед мисливців. Він не взяв з собою " Віджаю», бо беріг арійського лука для бойових походів, а мав при собі лише два мисливські луки — більший та менший, кілька десятків стріл та незмінний меч.

Обоз посувався поволі — Дурьйодгана бо взяв з собою кількох жон, рівно як і інші його браття. Княгині, вигідно розташовані у башточках на спинах слонів, весело перегукувались. Піднесений настрій в обозі панував аж до самого лісу Кам'яка, неподалік якого і було розбито табір.

Зранку по прибутті чоловіки вибрались на полювання. Лише двоє, у тому числі і Карна, були на колісницях, решта їхала верхи.

Карна звелів візничому звернути вбік і зупинитись на галявині, зарослій деревцями, обсипаними рожевими квітами. Він згадав, що квіт цей зветься «арджуною» і

хмикнув. Зараз воїну не хотілося думати ні про ворогів, ні про битви. Карна зійшов з колісниці і впав у вологу траву.

Відгуки про книгу Син сонця - Мирослава Горностаєва (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: