Мудрі жінки - Людмила Когут

до Анастасії, щоб та купила їй таку ж ляльку. Мама, як і всі гості, святкувала і не звертала уваги на прохання дитини. Ніхто і не помітив, як вона вийшла на сцену до музикантів, які в той час мали перерву, і в мікрофон на весь ресторан заявила своїм дитячим дзвінким голосом:

— Мамусю, якщо ти зараз не купиш мені таку ж ляльку, то я скажу нашому таткові, як ти спала з лікарем.

Підсилювачі звуку голосно передали повідомлення дитини луною по всьому залу ресторану. Про мамину таємницю, простежену колись її дитиною, дізналися всі…

Що тут знялось! Спочатку від здивування ніхто не міг вимовити й слова, гості заніміли, а тато-боксер з усього розмаху своєю сильною тренованою рукою зацідив лікареві в голову з такою силою, що зламав йому шийний хребець. А потім перевернув стіл і з іншого боку так вдарив свою дружину, що вона з розмаху впала на кахлеву підлогу і розбила голову.

Викликали міліцію, побитих забрали в лікарню, ревнивця — у міліцію. Оце так побавились.

…Через тиждень у міській газеті було опубліковано, що Настя від удару в голову впала в кому і померла.

Лікар із поламаним хребтом прикутий до ліжка.

Боксер за скоїне перебуває під слідством.

Дівчинка-сирота поки що живе у друзів: без мами і тата, без загадкової омріяної ляльки.

Що ще можна тут додати? Ми не завжди співчуваємо далеким незнайомим людям, яких спіткало лихо, але ця правдива історія могла трапитися й у вашому місті.

Заробітчанка
Не відкладайте радощі нізащо, Не бійтеся сьогодні бути битим, Не треба жити тим, що буде краще, На тлі смертей це щастя — просто жити.

Правду кажуть: «Як не маєш щастя змалку, то не буде й до останку». Цю приказку Лариса часто чула на свою адресу.

Вона мила і гарна жінка, чудова людина, прекрасна подруга. Але над нею тяжіє якесь прокляття: за що не візьметься — усе в неї ламається, псується, розбивається. Проблеми вирішуються завжди найскладніше, перед нею зачинені всі двері.

Єдине, з чим Ларисі пощастило за останні п’ять років, — це віза в Америку. Знайомі батьків їй зробили запрошення. На позичені гроші поїхала до Києва в посольство США.

Друзі в один голос говорили: «Ну, це не з її щастям! Даремна витрата грошей!». Але їй, на диво, поталанило. Щаслива і задоволена виходила Лариса з приміщення посольства. Нарешті, можливо, щось зміниться в житті на краще. Перед нею відкриваються нові горизонти, але вони такі далекі — за океаном.

Короткі збори — і нова емігрантка в аеропорту.

Летіла одним рейсом зі своєю давньою знайомою. Зустрілися в аеропорту випадково, але потоваришували на довгі роки.

Лариса хвилювалась, бо летіла так далеко вперше в житті. За кілька годин вона опиниться наче в іншому вимірі, сучасний лайнер віднесе її за тисячі кілометрів від колишнього життя, і як би вона не хотіла, повернутись одразу назад неможливо.

Лариса віддалялася від рідної домівки, і виникло безліч думок: снувало в її голові жаль за дітьми і чоловіком, страх перед невідомим і далеким заокеанським життям.

Припала лицем до маленького ілюмінатора, щоб востаннє побачити своє місто і маленький, але такий рідний аеропорт.

Літак розігнався і відірвався від землі. Пасажири полегшено зітхнули. Кожен у душі мовить молитву «Отче наш». Хто не знає жодної молитви і є невіруючим, однаково згадує Всевишнього. Люди похилого віку — хрестяться. Молоді хрестяться подумки — соромляться. А даремно!

Прогрес! Сучасна техніка! Усі в ній впевнені, але відчуття тривоги під час польоту чомусь не покидає.

Стюардеса до відльоту пояснила, що робити у разі аварії літака, де узяти і як одягнути жилети безпеки. Ці пояснення в Лариси викликали усмішку. Хто встигне одягнути той жилет, коли літак, не приведи, Господи, падатиме? Усі пасажири чемно і уважно слухали пояснення високої вродливої дівчини. Потім почали знайомитися з тими, хто летить поруч. Дорога далека, треба буде з кимось спілкуватися.

Подорож завжди розпружує людину, дає можливість відчути себе вільним від минулого.

У дорозі люди швидко знайомляться і бувають дуже відвертими, бо знають, що свого співрозмовника, напевне, ніколи більше не зустрінуть, і через це розкривають свої душі і серця перед зовсім чужими людьми.

Почуття розлуки і печалі ще такі болючі, що хочеться з кимось поділитися своїми думками, розказати, кого залишив, до кого летиш.

За щасливим збігом обставин такою людиною для Лариси стала давня знайома — Оксана. Бесіда двох приятельок була спокійною і дружньою. Годину спілкування в літаку можна прирівняти до тижневого спілкування на землі. Ніхто не заважає, ніхто нікуди не йде — замкнутий простір літака.

Хтось добре придумав пасажирам у літаку пропонувати алкогольні напої, а потім їжу. Напевно, для зняття стресу.

Усі схвильовані розлукою з рідними, роздратовані митним контролем. О! Хто хоча б один раз летів за кордон, знає, які милі і порядні люди — наші митники. Вони майже з ніжністю, цікавістю і прискіпливістю переглядають речі пересічного пасажира. Ретельно перевіряють усе і старанно шукають, до чого б доскіпатися, щоб «заробити» собі декілька омріяних доларів.

Після такої теплої зустрічі з митниками пасажир, поки розкладе знову свою білизну і одяг по пакуночках у величезній валізі, встигне від нервів і злості спітніти десять разів.

Валіза Лариси потрапила під пильну увагу митників і була надретельно переглянута. Жінка ледь стримувала сльози образи і безпомічності. її валізка, порівняно з багажем інших пасажирів, була сумкою для Дюймовочки. Вона везла зі собою тільки необхідний одяг і різний дріб’язок. Але було б дуже дивно, якби саме її валізку