Шкільні спогади - Вікторія Токар

— Ти ніколи не говорила, що хочеш, аби ми зблизилися! Натомість про ненависть розповідала регулярно.

Вперше Аліна помітила в очах Яни щось близьке до образи та відчаю. І це спантеличило її. Тиша знову почала затягуватися.

— Не хочеться встрявати між вами, — несподівано озвався Макс, близький друг одної із сестер, — але тут щось не сходиться. Яна той день провела зі мною і на здоров’я не скаржилася.

— Як це?

— Я не була хвора.

— Ти ж тоді ще кілька днів лише пошепки говорила…

— Аліно, симулювати подібні болячки геть не складно. Можу хоч зараз почати чхати, кашляти й температуру батареї поміряти.

— Але навіщо ти це зробила?

— Бо чула як ти ридала у своїй кімнаті, як розповідала мамі, що сталося… Мені захотілося допомогти… Я завжди знала, що ти талановитіша за мене і навіть якщо дуже сильно хвилюватимешся, заспіваєш гарно. Новий рік — це ж свято добра і чудес. От і мені захотілося зробити для тебе маленьке диво.

Насправді Яна майже одразу полюбила зведену сестру, але не змогла відпустити те, що тато розлучився й одружився з мамою Аліни. Дівчині здавалося, що вона зрадить найріднішу людину, якщо примириться з донькою мачухи. Ворожість новоспеченої сестри, з одного боку, здалася знаком того, що Яна чинить правильно, а з іншого — ображала та змушувала ранити у відповідь.

Втім, в якийсь момент все це здалося величезною дурницею…

— Агов! — почулося із сусідньої кімнати. — Скоро дванадцята. Гайда до нас зустрічати новий рік.

Аліні, Яні та Максу, як повнолітнім представникам молодшого покоління, вручили келихи з ігристим, а решті налили апельсиновий сік.

Задзвеніли бокали.

— З Новим роком! — загуділи хором всі присутні.

— Дівчата, — Макс обійняв обох дівчат, — швиденько загадуйте бажання і пийте до дна!

— Стати сестрами? — Яна підняла келих.

— Стати найкращими сестрами, — погодилася Аліна.

— Ех! Треба було про себе загадувати, — пожурив їх хлопець. — Ну все, тепер не справдиться.

— Як показує практика, у мовчазних бажань взагалі шансів немає.

— Ще б пак! — закивала Яна.

Сестри нарешті обійнялися, а їхні батьки вперше за багато років видихнули з полегшенням. Попереду на дівчат чекало ще багато довгих та подекуди навіть болючих розмов, але нарешті вони відчували, що є одна в одної.

Позаду миготіла кольоровими вогниками ялинка — символ зимових свят та родинного затишку, свідок безлічі примирень та забутих образ.

Кінець