Весілля в монастирі - Оксана Дмитрівна Іваненко

А тут прибігла і Жечка. Побачила, що тьотя Літа приїхала, кинулась їй на шию, а Галинка стрибала навколо.

— Мама зараз свої речі розкладатиме і все розказуватиме. Я вже так хотіла, щоб ти швидше йшла! Тато уже пішов у редакцію.

— А тьотя Літа ще нічого не розповідала, правду кажеш?

— Ні, ні, нічого, ходімо в спальню, там і бабуся.

— А Олесик?

А він у садку своєю колекцією метеликів зайнятий.

Це було чергове захоплення хлопців, звичайно, на чолі з Олесиком. Мама вже розвішувала свої плаття. А Галинка почала закидати запитаннями:

— А коли ти біле вдягала? На вінчання?

— Ні, вінчання ще не було.

Дівчатка були прикро спантеличені. Здивовано поглянула і бабуся.

— Літо, — мовила бабуня, — скажи мені, що сталося, повернулись раніше, ніж мали, і настрій якийсь у обох.

— Я тобі, звичайно, все скажу, як було, — зітхнула Літа, — я мусила повернутись, не чекаючи весілля.

— Тебе що, ігуменя не так прийняла, не запросила?

— Що ти! Мені здається, вона щиро мене полюбила. Але... Мамо, ти нікому з сестер не кажи, я сама потім, може, тільки Орисі розповім, а Симці — нізащо. Взагалі, кому схочу, сама скажу, а тобі я сама хочу розказати.

Дівчатка бачили, мама хвилювалась, але їх не просила вийти з кімнати, і вони враз відчули, що зараз не треба нічого запитувати. Мама зараз розповість бабуні. Вони принишкли, зацікавлені до безкраю.

Бабуся була зовсім спокійна. Хіба їй уперше було вислуховувати несподівані історії всіх п’ятьох дочок? Всі історії різні, як і вони самі, але було в сестрах і спільне — усі п’ятеро були гарні, хоча кожна по-своєму, мабуть, давалася взнаки суміш крові — батько турок, а у самої бабусі рідні — і українці, і греки, і росіяни. Галинка завжди цікавилась найбільше з усіх онуків родоводом, і з Жечкою завжди любили слухати бабусю.

У найменшої і найближчої Літи після несподіваного для всіх шлюбу, скороспішного і незрозумілого, крім веселих, часто комічних історій, нічого не було, і за неї можна було бути спокійною. Тепер усі турботи були перенесені на молодшого сина, і їх з бабусею поділяла тільки Літа. Тож і зараз, певне, якась дурниця...

— Знову якийсь монах очей не спускав — закохався? — спитала бабуся з посміхом.

— Гірше, — вказала мама, зовсім не сміючись.

Дівчата нашорошили вушка.

— Мамо, ти не смійся, в мене справді закохався, дуже закохався жених, і він не хоче вінчатися з княжною, яка приїхала. Мамо, даю тобі слово, я не винна, я зовсім про нього не думала. Ми ж тільки три дні бачились.

І вона схвильовано і запально, як завжди, коли розповідала якусь книгу чи описувала картину, розповіла, як познайомилась з Ігорем Павловичем і як це все несподівано для неї обернулось. І вона втекла, просто втекла, і він не знає, і тільки мати ігуменя знає і подякувала їй, навіть поцілувала і перехрестила, а що там зараз — і уявити страшно.

— З усякого становища буває вихід, — досить спокійно сказала бабуся.

А дівчатка тільки зойкали, і Галинка ще дужче витріщила свої очі.

— Мамо, але ж я вірно зробила, що поїхала? — спитала Літа.

— Звичайно, вірно. Тебе не буде, і він прийде до розуму.

— Ні, не прийде, — похитала головою Літа. — Він мене дуже полюбив. Він хотів, щоб я його дружиною стала.

— Що, він не знав, що у тебе сім’я, діти? Це ж святе і непорушне!

— Знав. Він казав, що ні з ким тепер не може бути, крім мене, і на княжну дивитися не може.

Мама вже розповідала, наче стороння до цієї історії.

— А яка княжна? Наречена? — спитала Галинка.

Бабуся й не слухала уважно, як дівчатка. Літа повернулася, сама одразу зрозуміла, що треба швидше поїхати, а там — хай самі розбираються.

— Ти добре зробила, що враз припинила, не роблячи лиха іншим. Він тебе тільки більше поважатиме за це.

Бабуся вийшла з кімнати в якихось господарських справах, а мама сиділа на ліжку з білим платтям в руках і розповідала дівчаткам, наче дивилась на себе, і на Ігоря, і на всіх, хто там був, десь збоку.

Вже мали початися заняття в гімназіях, реальному, комерційному. Знову почали приїздити учні-квартиранти, приїхав і Володька, а Сергій вступив в юнкерське училище, де строк навчання дуже скоротили і приймали досить легко. Галинка, як завжди, раділа кожному — з нею всі приятелювали, а Жечка ревнувала її до хлопців і до дівчат.

— Спитаймо у Володьки? — шепнула Галинка Жечці.