Не вбивай - Богдан Сильвестрович Лепкий

Вони, значиться, перечислилися у своїх рахунках. Москалі тручали їх у пекло, а вони тішилися, що до раю ідуть.

Скорше, ніж дожидали, явився у Красному Куті московський офіцер з листом царського канцлера Головкіна до Осипова.

Канцлер писав, що донос получив, що діло вважає важним і хоче про нього побалакати особисто з Іскрою та Осиповим. Тому нехай вони оба їдуть сейчас через Смоленськ до головної квартири царя. Оба вони можуть бути певні милості і нагороди царськ'ої.

Про Кочубея не було згадки. Чому, того зрозуміти не могли. Гадали, із-за його старого віку, а може, щоб поки що не робити великого шуму.

Осипов з Іскрою зібралися. Кочубея гадали лишити в Слобідській Україні, котра до регіменту гетьмана не належала, і тому туди рука його не сягала. Кочубей відпроваджував своїх спільників до Білгородка, та ледве вони доїхали до Богодухова, як по дорозі стрінули якогось шляхтича в польському вбранню, котрий зразу випитувався у них про найближчий шлях у Батурин, а впевнившися, хто вони таке, скинув личину і виявив себе офіцером царської гвардії Озеровим. У його був лист від канцлера до Кочубея.

Канцлер писав, що цар і його, генерального суддю і свого стольника, Василя Леонтійовича Кочубея, кличе до себе під Смоленськ, щоб побачитися з ним, побалакати й порадитися, як би то можна краще і певніше поганий задум зрадника Мазепи в самім зароді вбити і якого б то певного чоловіка посадити на його місці.

Кочубей зрадів. Значиться, не забули про нього. Сам батюшка цар хоче радитися з ним, кого б то на місці Мазепи українським гетьманом зробити. А кого ж би, як не його, Кочубея?

Поїхали. Їхали з ними не тільки люди, що могли свідчити проти гетьмана, але також і великі надії, що побіда по їхньому боці, що здеруть личину з поганого зрадника Мазепи, виберуть нового гетьмана і, обсипаю ласками царськими, вернуться на Україну.

Кочубей і Іскра приневолені були, як які гільтаї, втікати і окриватися, а тепер прийде пора, щоб їх вороги кидали все і спасали життя, — страшний бо єсть батюшка цар у великім і слушнім гніві своїм!

Прибули до Смоленська. Головкін стояв тоді зі своєю канцелярією у Вітебську. Довідавшися про приїзд донощиків, післав по них підполковника Лєвашова, щоб привіз їх зі Смоленська в Поріччя сухопуттям, а звідси до Вітебська водою.

Лєвашов доставив заговірників до Вітебська дня 18 квітня ст. ст. їхали з ними піп Святайло, сотник Кованько, небіж Іскри, двох писарів і вісім служок. Петра Яценка доставлено окремо з Москви, де його й досі тримали.

Всіх розміщено по ріжних світлицях порожнього панського двора за містом.

На другий день надтягнув канцлер Головкін зі своїм товаришем Шафіровим. Почали переслухання від Осипова. Той сказав, що, прошений попом Святайлом, прибув на розмову з Іскрою до пасіки на річці Коломаці і від нього почув обвинувачення гетьмана в зраді його величеству цареві, про що і доніс кому слідувало. Потім до нього до Красного Кута прибули Кочубей і Іскра, втікаючи перед гнівом гетьмана. Кочубея він перше не знав, а Іскру знав по військовим ділам. На тім і покінчив Осипов.

Царські міністри веліли покликати тоді з других покоїв Кочубея і Іскру. Приняли їх ласкаво і сказали: «Государ милостивий до вас, надійтеся на милість царську і докладно, нічого не жахаючися, виложіть усю справу».

Головкін відпустив Іскру, лишив при собі самого Кочу-бея, і той, підбадьорений ласкавим привітанням, розговорився, починаючи з давніх часів.

Пригадав зраду Брюховецького, що навела на Україну колотнечу і кровопролиття, пригадав, як після того, коли заспокоєно край, цар гнівався на генеральних старшин за те, що вони, пробуваючи близько гетьмана, не помітили його злочинного заміру і заздалегідь не сповістили царя.

Не хочу, щоб гнівався на мене його величество цар, тому, бачучи лихі заміри теперішнього гетьмана Івана Мазепи і почувши на власні вуха від нього, що нам конечно бути під ляхами, приходжу виявити те його царській величності. Не робимо того для власної користі, тільки величаючи превисоку значність великого царя.

Кажучи це, подав донос на письмі. В 33 пунктах були тут подані всі слова і діла Мазепи, що виявляли його намір відірватися від царя і пристати до його ворогів. Нарешті додав ще й пісню про згоду, яку скомпонував гетьман, а в якій «значна проти держави царської уявляється противність».

Кочубея відпустили, і він, нічого поганого не прочуваючи, пішов у свою світлицю.

Чого ж би йому боятися? Донос був основний і правдивий. Нічого з воздуху не схоплено, все чиста правда. Матеріалу на кілька зрад доволі, не на одну.

Та інакше дивилися на діло царські судді. Для них важна не правда, а воля царська. Знали, що цар аж двома листами заспокоїв гетьмана, впевняючи його, що доносові не вірить, значиться, треба й діло так повести, щоб донос цей показався брехнею.

Ані Іскра, ні Кочубей білого не назвуть чорним і зізнань своїх не відкличуть. Значиться, треба в тих зізнаннях дошукатися противорічності, щоб можна причіпитися до них і взяти їх на муки.

На муках, звісна річ, будуть співати, як їм кат заграє. Що схочуть судді, те скажуть, заперечать, відкличуть, назвуть себе брехунами, клеветниками, людьми без совісті і честі, — чого не зробить чоловік, щоб рятувати себе від царських тортур.

І судді взялися розсліджувати донос.

ПИТАЮТЬ

В парадній салі довгий стіл, накритий червоним сукном.

На столі між двома свічками хрест.

Над столом портрет царя, котрий судді привезли з собою. Цар в панцирі з голубою андреєвською лентою через плече. Волосся довге, як грива, очі бистрі, палкі, уста вузькі, червоні, в лівім кутку усмішка злобна чаїться. Ніби цар слугам своїм не вірить і за ними наглядати прийшов.

Маленькі шибки в довгих вузьких вікнах, давно не Миті, нерадо сонце пускають у салю, щоб не разило ясних зіниць царя.

Вузькі, зі шматків складені зеркала, помутніли, ніби їм страшно відбивати в собі грізне обличчя Петрове.

За столом крісла з високими, прямими спинками. Між двома вікнами на столику курантовий годинник. Не йде. Зіпсутий чи не навели? Став на дванадцятій годині. Дня чи ночі? — не знати.

На першому місці за столом, під царським портретом, канцлер Головкін, високий, худий, як жердка. Лице в його поважне й недобре. Лихий, що турбують із-за доносу якогось там Кочубея.

Нижче від нього віце-канцлер Шафіров, маленький, товстенький, кашляє, чхає, плює в платок і раз