Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Кровна мста - Ярослав Яріш

Кровна мста - Ярослав Яріш

Читаємо онлайн Кровна мста - Ярослав Яріш
Сокол.

– Дашко нам уже не поможе, не скаже нічого.

– Чого це? Невже він забув дружбу із Мстиславом?

– Ні чорта він не забув. Морана забрала Дашка!

Дружинникам ніби заціпило.

– Невже вбили? Не думай, боярине, нема в тому вини нашої, ми до його двору непомітно підходили, ні з ким не говорили, нас ніхто не бачив, – враз заговорив Бурий.

– Це все він, послух проклятий, – додав Сокол. – І Дашка вбили, і Воротичів він наслав, і печеніги напали!

Середич насупив брови та раптом як гаркне:

– Досить вам! Не шукайте причини в другому, коли самі глупаки! Ні до чого тут Вадим! А печеніги, може, і самі напали, ми вже говорили про се. І коли б ви не були такими дундуками, то й Воротичі вас не знайшли би, так що прикусіть язики!

Сокол не здавався:

– А як же Дашко?

– Дашко напився меду на ловах, до нори вовчої поліз, а там вовченята були. От вовк і вовчиха напали на нього, перегризли горло. Доки загоничі прибігли – кров’ю стік.

Дружинників ніби у воду опустили.

– То, значить, його не вбили. А ми вже не знати що й подумали, – хмикнув Сокол.

Якийсь час сиділи мовчки.

– Про що тебе питали варяги, що ти їм сказав? – Середич поглянув на Бурого.

– Питали, що робилисьмо на Подолі, про Воротичів, про сестру. Я їм розказав, що то є мої кровні месники, що я до сестри приїхав, а вони напали на нас.

– Більше нічого?

– Питав, чи не послухи ми. Та то більше так, аби налякати…

Середич аж зубами заскреготів і плюнув собі під ноги. Він мовчав і важко дихав, аби заспокоїти свій гнів. Тоді запитав Сокола:

– А тебе вони також допитували?

– Нє, тільки Бурого.

Боярин поглянув на Бурого, і той ствердно кивнув. Знову запала мовчанка.

– Що нам тепер робити? – запитав Волос, якому набридла ця неприємна розмова.

– Нічого. Сьогодні гуляємо, узавтра додому вертаємо.

– А як же князь наш? – спитав Сокол.

Середич поглянув на нього вовком.

– А що ми можемо зробити? Скажемо, не бажає його брат на сіверському столі бачити. Нехай друге сольство висилає, може, від тих більше користі буде. Або нехай до Мурома іде. Ех, пропадай усе пропадом! Видно, дарма Мирослав із Вуєм голови свої положили.

На тім і стало. Лука за весь час розмови у неї не встрявав. Коли ж вона скінчилася – притулився до стіни і заплющив втомлено повіки.


Алани, що віками жили понад берегом Сурозького моря, уже давно були християнами. Старі розказували, що сам святий апостол Андрій, коли був у тих краях, дав їм віру, навчив молитися і Бога славити. Хозари немало примучували їх, але цей гордий народ зумів вижити і зберегти свою віру та свободу. Коли Святослав розбив хозар, рід Луки, як і багато інших, пішов під руку князя київського. Вони стали міцною опорою руських правителів у розбудові князівства Тмутараканського. Алани з русами мирно прижилися на цій землі.

Отець дав Луці добру освіту, лишив по собі статок немалий. Сам Лука дослужився у княжій дружині до сотника, мав чималу повагу серед тмутараканського воїнства. Найбільш за все дорожив своєю вірою, у побуті був невибагливий, багато думав, читав, постив і молився. Із коштовностей мав тільки дуже дорогу зброю, яку кували йому найліпші майстри, прикрасивши руків’я дивовижними узорами та дорогим камінням.

У Києві йому бувати ще не доводилося, і він досі був під враженням від руської стольниці. А ще церква Десятинна… Колись отець возив його ще малим у Царгород. Там велич, пиха, сила і краса божественна. Тут усього того менше, від того воно й ліпше… Тут більше світла, зелені, свобиди, і дихати в Києві легше. Та все одно найліпше – у Тмутаракані. Дасть Бог, Мстислав розбудує місто, церкву поставить… Там рідний степ, море і гори сині.

Молодий сотник радів, що Ярослав так скоро їх відпускає, адже інколи князь може затримати сольство і на кілька місяців… А ще Лука постійно думав про Каялу. Уявляв, як привезе її до свого дому, усе буде показувати, розтлумачувати…

При цій думці Лука поволі став заплющувати повіки…


– Браття, поможіть вирвати сестрицю мою з Києва. – Бурий дочекався, доки розгніваний Середич вийде за двері терема, і звернувся із таким проханням до всіх присутніх.

Ці слова вивели Луку із задуми, очі розплющилися.

– Пропадає дівка, Воротичі їй жити спокійно не дають, – підтримав Бурого Сокол, даючи зрозуміти, що він із ним.

– То ідіть та заберіть – хто вам не дає? – запитав Волос.

– Воротичі мою кров зачули, пильнувати будуть, – відповів Бурий.

Запала мовчанка. Мовив Лука:

– Треба послати Середича до князя, аби дав дозвіл і гриднів.

Із цим не погодився Волос:

– Хіба ж вона холопка князева, аби дозвіл у Ярослава брати? Підемо й заберемо самі.

При тих словах Волос підвівся, взяв у руки свого топірця і причепив його до пояса. Бурий і Сокол також схопилися, навіть Турик підвівся, показуючи свою готовність іти з товаришами.

– Ти з нами, сотнику? – запитав Сокол у Луки.

– Піду, – відповів Лука. – Тільки ти, Бурий, лишися тута. Сестру самі заберемо, а ти тільки розізлиш тих Воротичів.

Це було слушне зауваження. Бурий поглянув на Волоса, і той ствердно кивнув.

Підперезані мечами, Волос, Сокол, Лука і Турик вийшли з терема і рушили геть із подвір’я. Тут їх зупинив Середич, який виринув невідомо звідки.

– Куди ви йдете?

– На Поділ. Я женитися надумав – невісту треба умикнути, – спробував жартом відбутися Сокол, та Середич розізлився гірше недавньої грози.

Відгуки про книгу Кровна мста - Ярослав Яріш (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: