Легенда про Сонну Балку та інші історії - Вашингтон Ірвінг
На мить буря вщухла, тепер вона налітала поривами, а в проміжках між ними все стихало. Під час однієї з таких пауз почувся відгомін пострілу з мушкета і протяжний зойк, схожий на виття, що пролунав з боку берега. Усі кинулися до вікон. Пролунав ще один постріл, ще один вражаючий зойк, який миттю змішався із завиванням вітру. Здавалося, що зойк надходив із водних глибин, хоча безперервні спалахи блискавки яскраво освічували берег і нікого не було видно.
Несподівано вікно кімнати нагорі розчахнулося, і таємничий незнайомець голосно загукав. Кілька фраз пролунали з одного і з іншого боку, але такою мовою, яку ніхто з компанії в корчмі не розумів. Після цього вони почули, як вікно зачинили, далі пролунав ще якийсь галас над головою, буцімто всі меблі поперекидали та тягали по кімнаті. Слугу-негра послали нагору, і незабаром він повернувся, допомагаючи старому моряку тягнути важку скриню вниз сходами.
Корчмар був ошелешений.
— Що таке, ви виходите в море в такий шторм?
— Шторм! — презирливо гмикнув той. — Ви називаєте такі пустощі погоди штормом?
— Ви промокнете до нитки і знайдете свою смерть! — приязно наполягав Пічі Прау.
— Грім і блискавка! — вилаявся морський вовк.
— Не базікайте про негоду людині, котра кружляла у вихорі торнадо.
Пічі покірно замовк. З берега знову долинув нетерплячий крик. Присутні перелякано витріщилися на цього страшного штурмана, котрий, здавалося, випірнув із безодні й знову туди повертався. Оскільки за допомогою негра він повільно протягнув свою важку морську скриню до берега, вони пильнували поглядами за ним із забобонними відчуттями. Проте половина товариства сумнівалася, що той насправді має намір верхи на скрині кинутися в дикі хвилі. Вони простежили за ним на відстані з ліхтарем.
— Гасіть світло! — почувся хрипкий голос із води.
— Тут це зайве!
— Грім і блискавка! — вигукнув старий моряк. — Забирайтеся мерщій додому!
Вольферт і його супутники вирішили повертатися. Та все ж цікавість не дозволила їм зникнути цілковито. Довга смуга блискавиці спалахнула цього разу на хвилях і осяяла човен, наповнений людьми, під самим скелястим мисом. Човен підіймався й опускався разом з важкими валами, і при кожному підйомі з нього лилася вода. їм було складно триматися за скелю багром, бо течія їх добряче тормосила. Морський вовк поставив один кінець своєї важкої морської скрині на край борту човна і схопився за ручку з іншого боку, щоб підняти свою ношу, але тут човен відкинуло від берега, скриня зісковзнула з кінчика борту, впала у воду і потягнула за собою моряка. Усі на березі перелякано залементували, а в човні стали брутально лаятись. Але і човен, і людину швидко поглинув приплив. Запанувала суцільна темрява. Вольферту Вебберу навіть примарилося, що він почув волання про допомогу і побачив, як чоловік, котрий тоне, благає про порятунок. Але коли блискавка знову спалахнула над водою, все зникло та спорожніло. Ні чоловіка, ні човна не було видно. Нічого, крім брудних хвиль, що пінилися і кудись поспішали.
Компанія повернулася до корчми, бо мусила зачекати, поки вгамується шторм. Вони знову позаймали свої місця і нетерпляче зиркали один на одного. Уся подія не зайняла і п'яти хвилин, і за цей час вони не зронили навіть десяти слів. Споглядаючи дубове крісло, усі люди ніяк не могли усвідомити того факту, що дивна істота, яка ще недавно ним володіла, повна життя та геройства, тепер була просто трупом. Ось склянка, з якої він щойно пив. Там лежав попіл із люльки, яку він курив, можна сказати, роблячи останню затяжку. Коли поважні бюргери замислилися над цими речами, то осягнули страшне усвідомлення невизначеності людського існування, і кожен відчував, що земля, на якій він стоїть, уже не настільки стійка після такого жахливого випадку.
Однак оскільки більша частина товариства сповідувала цінності, які дозволяють людині стійко протистояти нещастям своїх сусідів, то їм незабаром вдалося змиритися з трагічним кінцем морського вовка. Корчмар був щасливий, що бідолаха встиг оплатити свій рахунок ще до того, як пішов.
— Він прийшов у шторм і пішов у шторм, він прийшов уночі й пішов уночі, невідомо звідки і невідомо куди. Та я знаю, що він пішов у море на своїй скрині і, можливо, десь висадиться, щоб докучати людям в іншій стороні світу! Хоча й тисячу разів жалкую, — додав господар, — що він потрапив у скриню до Деві Джонса[19] і не залишив натомість свою морську скриню тут.
— Його скриня! Святий Миколаю, рятуй нас! — верескнув Пічі Прау. — Та я б не залишив цю морську скриню в своєму будинку за жодні гроші, можу вас запевнити, що він приперся б по неї вже наступної ночі й заполонив примарами всю оселю. А те, як він подався в море, викликає в моїй пам'яті випадок, що трапився з кораблем шкіпера Ондердонка, коли він плив із Амстердама.
Під час однієї бурі загинув боцман, небіжчика загорнули в парусину, поклали в його власну морську скриню і кинули за борт, але в поспіху забули проказати над ним молитву. Аж раптом буря розговілася і загуркотіла ще дужче, ніж будь-коли, і матроси побачили мерця, який сидів на скрині, поставивши плащаницю за вітрило. Він наблизився до корабля, а хвилі розбивалися об корму, немовби викрешуючи вогонь. Так вони трималися день у день і ніч у ніч, очікуючи, що будь-якої миті їх спіткає кораблетроща, і щовечора спостерігали за мерцем, який плив верхи на своїй морській скрині, та всіляко намагалися позбутися його, чули його свист у завиванні вітру, і той, здавалося, насилав велетенські хвилі, які могли б затопити корабель, якби моряки не позатуляли вчасно всі ілюмінатори та люки. Це тривало доти, поки вони не втратили його в тумані Ньюфаундленду, вирішивши, що той зрештою скерував свій плавзасіб на острів Покійника. Ось що означає поховати чоловіка в морі, не промовляючи над ним молитву.
Гроза, яка дотепер стримувала компанію, вщухла. Годинник із зозулею в залі прокукав північ. Кожен відвідувач поквапився до
