Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Син сонця - Мирослава Горностаєва

Син сонця - Мирослава Горностаєва

Читаємо онлайн Син сонця - Мирослава Горностаєва
аби врятувати тебе від видимої смерти. Тільки тримай наш плян у таємниці від свого шаленого Карни. Цей дурень ще спробує завадити нам. Сповістимо його, коли все уже буде готово.

Дурьйодгана кивнув і усміхнувся своїм надіям.

Князь Юдгіштгіра прийняв запрошення брата у перших і прибув до Гастінапуру зі своїми братами та пишним обозом. З ними була і Драупаді, яка дуже хотіла знову побачити Гастінапур. Дурьйодгана зустрів гостей з усіма можливими почестями. Князь Гастінапуру був такий надзвичайно чемний та лагідний, що Юдгіштгіра запідозрив неладне і сказав про це братам. Пандави зійшлися на тому, що відступати пізно: вони — то і приїхали через те, аби ніхто не подумав, що вони бояться князя Гастінапуру.

— Не надумає ж він нас отруїти, — всміхнувся Арджуна, — хоча від цього змія всього можна очікувати…

— Може він влаштує якісь змагання і нацькує на тебе цього клятого сина сути! — вигукнув Бгімасена.

Арджуна знизав плечима:

— Карна — людина чести, і поєдинок буде чесним… Боятися треба іншого. Я не радив би вам, старший брате, — звернувся він до Юдгіштгіри, — грати в кості з князем Шакуні.

Юдгіштгіра розгнівався:

— Я не можу відмовитись від пропозицій Шакуні! Що скажуть люди? Що Юдгіштгіра злякався якогось там гандгарця і не наважився сісти з ним за гральний стіл?

— Старший брате, — м'яко вимовив Арджуна, — не забувайте, що азартний гравець має одну лише ваду: він не може вчасно зупинитись…

— Я завжди і в усьому дотримуюсь межі! — вигукнув Юдгіштгіра, — замовкни, Арджуно, я бо не вказую тобі, як натягувати лука!

— Молодший брат має коритися старшому, — мовив Пхальгуна, — і ми, всі, завжди скорялися тобі. Але нині…

— То ж скоряйся і надалі, - буркнув Юдгіштгіра, — це не твоя битва, лучнику… І Арджуна скорився…

А наступного дня, у розкішній залі нового палацу Кауравів, велелюдне зібрання з нетерпінням очікувало, чим закінчиться небувала гра.

Подивитись на це змагання прийшли Дід Бгішма та Дроначар'я, князь Дгрітараштра з візничім Санджаєю, котрий мав оповідати сліпцеві перебіг подій, усі брати Дурьйодгани, в тому числі Дугшасана, що єдиний знав про пляни Шакуні та палкий Вікарна, який сам був азартним гравцем і леліяв мрію зіграти колись зі своїм дядьком. З'явився навіть мудрий порадник Відура, котрий ніколи у житті не доторкався до гральних костей. І, ясна річ, князь Ангу, якого Дурьйодгана всадовив на найпочеснішому місці, праворуч від себе.

Карна в кості не грав, бо колись татко Адгіратга взяв його з собою на якесь свято, де сути, перехиливши по чарочці, сіли кинути кості. Карні запам'ятались божевільні від азарту очі молодого хлопця, який грав, грав, аж поки програв геть усе, що мав, і лишився в самій тільки стегенній пов'язці. І тоді молодий сута поставив на кін свою волю. Поставив — і програв знову…

Адгіратга, який теж грішив пристрастю до азартної гри, прочитав опісля синові цілу проповідь про те, що гра у кості є гріхом, і заклинав юного Радгею ніколи не сідати за гральний стіл. Він міг би цього й не казати, бо підлітку довго після того снилось помертвіле лице гравця, котрий втратив найдорожче для арія — волю. Ставши воїном, Карна потрапляв у ситуації, коли йому загрожував полон, і подібна небезпека подесятеряла його сили, змушуючи докопувати геройських чинів, про які потім співали колісничні. Втратити волю — це єдине, чого Карна боявся у своєму звитяжному житті.

Зараз, дивлячись на затуманене азартом лице Юдгіштгіри, Карна згадував ту, давню гру в кості, якій колись був свідком, і передчував недобре. Юдгіштгіра вже програвся добряче: в руки Шакуні перейшло величезне багатство — перли, золото, зброя… Нині Юдгіштгіра ставив на кін своїх слуг-невільників і програвав їх одного за другим. Його брати, що кілька разів безуспішно намагались його зупинити, тепер понуро мовчали.

Відура, котрий зрозумів підступний задум Дурьйодгани, не витримав і звернувся до Дгрітараштри:

— Мій князю, звеліть припинити гру! Дурьйодгана, що підбиває вас на лихе, є нещастям нашого роду! Накажіть вигнати Шакуні до його вітчизни, а вашого сина, який натіяв це ганебне дійство, кинути до в'язниці. Інакше постраждає весь рід Куру!

Дурьйодгана підхопився зі свого місця:

— Ти ніколи не був нам другом, дядечку! — мовив він в'їдливо, — ось і нині захищаєш наших ворогів! Та, на щастя, не ти тут пануєш, а Великий Князь, мій батько! Як несила дивитись, то вийди геть!

Дгрітараштра промовчав, замовк і Відура… Гра продовжувалася. Продовжувалася, аж поки Юдгіштгіра не програв і палац, і Індрапрастгу і землі Пандавів. Шакуні мовив, усміхаючись:

— Гру закінчено, Великий Князю… Вам більше нічого ставити.

— Я ще можу відігратись, — мовив Юдгіштгіра голосом сновиди, — я ставлю мого брата Бгімасену…

— Ти що, збожеволів?! — вигукнув велет, забувши про всяку поштивість, — насмілься тільки, і я спалю тобі руки!

— Старший брат володіє життям і майном молодших, — вкрадливо сказав Шакуні, - це добра ставка.

Юдгіштгіра програв знову. Він поставив Накулу… Тоді Сагадеву… І знову програв. Бідолашні Пандави не насмілювались підвести голови. Юдгіштгіра поставив Арджуну…. Пхальгуна збілів на виду, але не пробував заперечувати. Вуста його тремтіли. Карна дивився на все з подвійним почуттям. Він трохи

зловтішався з Бгімасени, якого не терпів, і який був нині близький до розпачу, а близнюки і Юдгіштгіра йому завжди були байдужі, і він зневажав їх укупі й поодинці. Та Арджуну, присяжного ворога, Карні було чомусь жаль…

" Мабуть тому, що я на його місці страждав би так само… Ненька завжди лаяла батька за його пристрасть до гри, а одного разу навіть вибила праником, коли він програв місячну платню. Але татко Адгіратга, принаймні, знав межу і ніколи б не став ризикувати нашою волею…»

Дурьйодгана смикнув Карну за накидку:

— Про що думаєш, князю Ангу?

Карна подивився на лице друга, що просто пломеніло зловтіхою, і сказав:

— Дякую Богам, що я знайда, і що у мене нема старшого брата… За спиною у Карни зареготав Дугшасана:

Відгуки про книгу Син сонця - Мирослава Горностаєва (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: