Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » На полі смиренному - Валерій Олександрович Шевчук

На полі смиренному - Валерій Олександрович Шевчук

Читаємо онлайн На полі смиренному - Валерій Олександрович Шевчук
заграла щаслива усмішка. Він натужно звівся, а побачивши ігумена й братію, раптом кинувся перед ними на коліна:

— Дякую вам, брати! Дякую за ласку велику!

І всім тоді стало болісно й незручно. Ігумен сплюнув і пішов, розбрелася й братія, наче тікали вони від чогось соромітного й недоброго, а Ісакій стояв навколішках і дививсь услід чернецтву такими очима, які мав, коли не хотів брати до рота монастирського хліба. На цей його погляд обернувся тільки Лаврентій і тихо пригрозив Ісакієві пальцем.

Сталося те в літо чимало гроз. Налітали на землю великі вітри і зламали в монастирі кілька дерев. Часто сипало з неба градом, і деякі градини були такі завбільшки, як курячі яйця. Небо кошлатилося, й непокоїлося, і мигало блискавицями, а грім лупав так близько, що від нього тремтіли стіни. Ісакій не ховався від дощу, навпаки, як тільки зривався передгрозовий вітер, виходив із келії, знімав із голови кукіль, і його голова блищала ясним сріблом. Він ходив розміреним кроком від своєї келії до церкви, вряди-годи підіймаючи догори обличчя: дощ мочив його, а град боляче стьобав. Вуста його ворушилися, наче розмовляв він сам із собою чи, може, молився. Після однієї із найшаленіших гроз, саме тоді, коли й було зламано в монастирі ті кілька дерев, а води упало стільки багато, що вона шуміла із круч каламутними потоками, прийшов Ісакій до ігумена і знову попросивсь у затвор.

— Хоч пізнав я бісівське наслання в печері, — сказав він, — але це сталося тому, що не знав я підступів бісівських і лукавства. Тепер же зі мною господь Ісус Христос і бог мій, і молитва отця мого Феодосія, надіюсь я на Христа і дістану над бісом побіду.

— Благий ти і розумом слабкий, — сказав ігумен. — Не раджу тобі закриватися.

— Хочу знову випробувати силу свою, — мовив Ісакій. — Почув я голос грому, який оповістив мені це. Та й вам буде спокійніше, коли зійду я у тьму печери.

— Ти говориш зараз, як розумний, — сказав ігумен. — Хай буде так, як хочеш.

Саме тоді зійшов Ісакій у печери і востаннє поговорив зі мною, про що я вже згадував. Був сумний, як ніколи, і коли покликав він Марка-печерника, щоб той засипав за ним вхід, в голосі його прочувався плач.

7

Він знову сидів у темені, засвічуючи скіпку тільки для молитов. Багато плакав у тій темені, і сон мало скріпляв його повіки. Відтак сидів, тремтячи й розмовляючи сам із собою, і тої мови Марко-печерник по простоті своїй не міг зрозуміти. Єдине, що збагнув Марко-печерник, — це те, що дуже каявся Ісакій за якийсь свій гріх, називаючи при цьому Лаврентія і винуватячи себе, що послухався його.

Після того почались у нього видіння.

Однієї ночі почув він гомін. Печера його наповнювалася людьми, кожен тримав свічку, мотику й кайло. Вони гомоніли й махали сердито руками:

— Де він? Де він? Давайте розкопаємо печеру і засиплемо його тут!

Холодний піт побив Ісакієві тіло. Він прикипів до свого віконця, дивився на людей, що заповнили прохід, і тремтів.

— Чого хочете від мене, люди? — шепотів він.

— Хіба не чув? — закричали йому пришельці. — Закопати тебе хочемо!

— Я знаю, ви тьма! — сказав тоді Ісакій, відходячи від віконця і сідаючи на своє місце. — У тьмі ви ходите, тьмою дихаєте: хочете мене до себе забрати, але я сам себе помістив серед вас.

І побачилося йому знову, що летить він у темряву, упадає, повільно кружляючи, і чим довше летить, тим більше витікає з нього світла, як із світильника, що гасне. В синіх сутінках він пролітав, і тонко боліло йому серце в грудях. Простягав у темінь руки і молився гаряче:

— Ти, котрий кинув мене у темряву, ти, котрий засудив мене, ти все-таки просвітив мені розум! Благословляю тебе, бо облуду свою велику я побачив. Ми таки справді у боязні перед своєю грішною душею тут зачиняємося; ми, твоїми слугами називаючися, дияволові у підстілку лягаємо і освячуємо цю нашу службу як науку для нащадків. Ми, любов проповідуючи, саму зненависть у серцях плекаємо, і любов у нас — тільки іскри принагідні. Диявол і бог поселені у душі нашій і ведуть вони бій смертельний, а ми вже розучилися відгадувати, де диявол, а де бог. Пошли ж бо світло велике своє, огнисте, боже, пошли і просвіти нарешті нас, темних і нерозумних!

Він плакав, коли вимовляв ці дивні слова, а ті уявні люди, що приходили закопати його, ті, котрі у пітьмі ходять і котрі самі є пітьма, щезали раптом, як дим, і тільки дух спалених свічок після себе залишали.

Він же запалював скіпку і дивився на вогонь доти, доки вогник не заламував останнє колінце і не загасав.

Часом до його віконця ведмідь підходив, просовував у раму лапу і ревів голосно. Тоді Ісакій затикав вуха і гнав ведмедя геть.

— Іди собі, йди! — казав він знічено. — Ти, дитино тьми, геть-но від мене!

А коли ведмідь не відходив, простягував руку і кричав так, що прибігав до його віконця переляканий Марко-печерник.

— Чого тобі, брате? — питав захекано.

— Тут у мене гадюка, — казав перестрашено Ісакій. — Принеси мені, Марку, свічку чи каганець.

Марко подавав йому свічку, він світив, але не шукав гадюки. Сідав тільки й зорив довго на вогник. Марко ішов собі геть, а Ісакій дивився незмигно на вогонь. Зрештою свічка спалахувала колінцем і погасала.

Одного дня, коли в усіх затворників, у Марка і Лаврентія печерників дуже ломило кості, коли повітря було в печерах таке, що не вистачало його для легень, звелів Ісакій покликати до нього ігумена. Крім нього, до віконця затворника підійшли Лаврентій, Єремія, Теофіл, Святоша, Григорій-чудотворець і Марко-печерник. — Я вже відходжу, — сказав Ісакій. — Що там нагорі — літо чи осінь?

— Осінь, отче Ісакію, — сказав ігумен.

— Вийміть мене з печери і покладіть під сонцем, — попросив Ісакій.

Марко і Лаврентій печерники розкопали його келію,

Відгуки про книгу На полі смиренному - Валерій Олександрович Шевчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: