Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Читець - Бернхард Шлінк

Читець - Бернхард Шлінк

Читаємо онлайн Читець - Бернхард Шлінк
навчання та іспит. Він в усьому чинив як слід. Вчасно і з належним успіхом поскладав усі семінари та практикуми і зрештою склав іспит. Йому подобалося бути юристом та суддею, і якби йому ще раз довелося пройти увесь курс навчання, він би залюбки пішов на таке.

Вікно було відчинене. На паркувальному майданчику хряпали дверцятами й запускали мотори. Я слухав, як від’їжджають авто, аж поки їхній звук поглинав вуличний шум. Потім на спорожнілому майданчику гралися й галасували діти. Інколи я виразно чув якесь слово: ім’я, лайку, вигук.

Голова суду підвівся й попрощався зі мною.

Я, звісно, можу приходити, коли матиму якісь дальші запитання. Навіть, коли потребуватиму поради в навчанні. А наша семінарська група повинна ознайомити його з усіма оцінками та аналізами процесу.

Я вийшов на порожній паркувальний майданчик. Розпитав у підлітка, як пройти на вокзал. Студенти, з якими я їздив, виїхали одразу після засідання, і я був змушений сісти на поїзд. Той поїзд возив людей з роботи: зупинявся на кожній станції, люди заходили й виходили, я дивився у вікно, навколо весь час мінялися супутники, балачки й запахи. За вікном пробігали будинки, вулиці, машини, дерева, а вдалині — гори, замки й каменоломні. Я бачив усе й не помічав нічого. Я вже не почувався скривдженим, що Ганна покинула й одурила мене, скористалася мною. Не повинен я і дбати про неї. Я відчував, як заніміння, в полоні якого я дослухався до жахіть, про які розповідали на процесі, огортає й почуття та думки останнього тижня. Сказати, мовляв, я зрадів, було б забагато. Але я відчував, що це справді так. Що саме це дало мені змогу знову повернутися до повсякденного життя й жити далі.

17

Вирок оголосили наприкінці червня. Ганну засудили на довічне ув’язнення. Решта отримали ті або інші терміни позбавлення волі.

Судова зала була повна, як і на початку процесу. Судовики, студенти мого й місцевого університетів, якісь школярі, місцеві та закордонні журналісти й людці, що завжди стираються в залах суду. Стояв гамір. Коли завели підсудних, спершу їх ніхто й не помітив. Потім публіка заніміла. Першими замовкли ті, хто сидів попереду, коло самих підсудних. Вони штурхнули своїх сусідів і обернулися до тих, хто сидів позаду. «Та замовкніть!» — шепотіли вони, і ті, побачивши, теж замовкали, штурхали сусідів, оберталися до задніх рядів і шепотіли: «Та замовкніть!» Зрештою в залі запанувала тиша.

Не знаю, чи усвідомлювала Ганна, який у неї вигляд, а може, вона й хотіла справляти таке враження. Вона вдягнула чорний костюм і білу блузу, а крій костюма й краватка до блузи створювали враження, ніби вона в мундирі. Я ніколи не бачив жіночих есесівських мундирів. Але мені й усій публіці здавалося, що ми бачимо перед собою цей мундир, жінку, яка працювала в ньому на СС і скоїла все те, в чому звинуватили Ганну.

Публіка знову зашепотілася. Дехто обурювався вголос, їм здавалося, ніби Ганна глузує з процесу, вироку й навіть тих, хто прийшов послухати, як оголосять вирок. Обурення наростало, дехто вже кричав Ганні, за кого вона їх має. Та потім до зали ввійшли судді й голова суду, роздратовано зиркнувши на Ганну, оголосив вирок. Ганна слухала стоячи, виструнчившись і ні разу не ворухнувшись. Коли читали обґрунтування вироку, вона сіла. Я прикипів очима до її потилиці та шиї.

Читання тягнулось довгі години. Коли процес скінчився і засуджених повели, я чекав, чи Ганна подивиться на мене. Я сидів там, де й завжди. Та вона дивилася просто перед собою, не помічаючи нікого. Зарозумілий, скривджений, розгублений і безкінечно втомлений погляд. Погляд, що нікого й нічого не хотів бачити.

Частина III

1

Літо після процесу я просидів у читальні університетської бібліотеки. З’являвся, коли відкривали читальню, і йшов, коли закривали. В суботу й неділю вчився вдома. Вчився так зосереджено і одержимо, що приглушені процесом почуття та думки й далі були занімілі й приглушені. Я цурався людей. Виїхав з дому і найняв кімнату. Нечисленних знайомих, які зверталися до мене в читальні або в кіно, куди я інколи ходив, я спроваджував.

Під час зимового семестру я поводився навряд чи інакше. Але все-таки мене запитали, чи на Різдво я поїду зі своєю студентською групою на гірськолижну базу. Здивувавшись, я дав згоду.

Лижвар із мене був нікудишній. Але я охоче ставав на лижви, швидко мчав і тримався нарівні з добрими лижварями. Іноді на спусках, до яких я, власне, й не доріс, я ризикував упасти й покалічитись. Але я зумисне йшов на той ризик. А другий ризик, на який увесь час наражався і який зрештою справдився, взагалі не брав до уваги.

Я не відчував холоду. Якщо решта повдягали светри та лижні костюми, я їздив у сорочці. Інші тільки хитали головою і кпили з мене. Але я дослухався навіть до їхніх стурбованих засторог. Я ж нітрохи не мерз. А почавши кашляти, скинув усе на австрійські сигарети. Коли в мене почалася гарячка, тішився тим станом. Я був кволий і водночас напрочуд легкий, усі чуттєві враження були приємно приглушені, ватяні та туманні. Я немов ширяв у повітрі.

Гарячка посилювалась, і мене забрали до лікарні, минуло моє заніміння. Всі питання, тривоги, звинувачення й докори, всі жахіття та муки, що зародились під час процесу й миттю були приглушені, повернулись і вже не покидали мене. Не знаю, який діагноз ставлять лікарі, коли хтось не мерзне, дарма що повинен замерзати. Мій власний діагноз полягає в тому, що заніміння мало охопити й моє тіло, перше ніж я зможу позбутися його.

Коли я скінчив навчання й почав працювати стажером, настало літо студентських заворушень. Я цікавився історією та соціологією і як стажер був ще досить тісно пов’язаний з університетом, щоб прилучитись до тих подій. Але прилучення — ще не участь у спільній боротьбі, і вища школа та її реформа були мені, зрештою, не менш байдужі, ніж В’єтконг і американці. А якщо зважити на третій найбезпосередніший мотив студентського руху — розрив з націонал-соціалістичною минувшиною, — я відчував таку відстань від решти студентів, що не хотів агітувати разом з ними й ходити на демонстрації.

Інколи мені здається, що розрив з націонал-соціалістичною минувшиною був не причиною, а тільки виявом конфлікту поколінь, що правив за рушійну силу студентського руху. Сподівання батьків, від яких має визволитись кожне нове покоління, були просто знищені тим, що ці батьки, живши за третього райху або

Відгуки про книгу Читець - Бернхард Шлінк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: