Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
А за брамою — різанина та бійня. На двох великих кам’яних столах готують і обробляють для принесення в жертву передусім великих тварин — биків і телят, але також баранів та овець, цапів і кіз. Поруч зі столами стоять високі стовпи з приладнаними до них гаками, з яких звисають туші тварин, а над ними в якомусь шаленому темпі миготять сокири, сікачі, тесаки, одноручні пилки, і повітря просякнуте димом і смородом від спалених шкур, випарами крові та поту, й душа, вульгарна та не схильна до святості, навряд чи зрозуміє, як може радіти Бог, споглядаючи таку різанину, якщо Він і справді батько всього живого — і людей, і тварин. Йосип повинен перебувати поза огорожею, яка відокремлює Подвір’я Ізраїльтян від Подвір’я Священиків, але з того місця, де він стоїть, він може споглядати, скільки йому хочеться, Великий Вівтар, більш як у чотири рази вищий за середній зріст чоловіка, а далі, у глибині, Храм, тепер уже Храм у власному значенні цього слова, бо все тут збудовано так, що нагадує вкладені одна в одну коробочки, які вже тоді виробляли в Китаї. І справді, ми дивимося здалеку й кажемо: Храм, заходимо на Подвір’я Поган і знову кажемо: Храм, а тепер тесля Йосип спирається на перила й також каже: Храм, але тепер він має цілковиту рацію так казати, бо й справді ось перед ним широкий фасад із чотирма утопленими у стіну колонами, з капітелями-акантами, у стилі грецької архітектури, й височенна пройма дверей, але без дверей матеріальних, які могли б зачинятися, бо для того, щоб увійти досередини, туди, де живе Бог, до Храму Храмів, треба знехтувати всі заборони, увійти до Святого Місця, яке називається Гереаль, і, нарешті, проникнути в так званий Дебір, тобто в останню внутрішню коробочку, у Святая Святих, у моторошну кам’яну кімнату, порожню, як усесвіт, без вікон, куди ніколи не проникало й ніколи не проникло б світло дня, якби не настав час руїни, коли Храм був перетворений на купу каміння, а всі камені однакові, вони нічим між собою не відрізняються. Бог тим більшою мірою Бог, коли Він недосяжний, а Йосип лише батько хлопчика-юдея, такого самого, як і всі інші діти юдеїв, і він зараз побачить, як помруть дві невинні горлички, побачить батько, а не його син, бо цей малюк так само невинний, як і ті горлички, він сидить на руках у матері й думає, якщо вже спроможний думати, що ось він прийшов у світ, і цей світ залишиться таким, яким він сьогодні є, на віки вічні.
А перед вівтарем, складеним із великих необтесаних каменів, до яких не доторкався жодний залізний інструмент, відтоді, як їх видобули з каменоломні й вони зайняли своє місце у велетенській споруді, стоїть босий священик у лляній туніці й чекає, коли левіт передасть йому горличок. Він приймає від нього першу, кладе її на кутку вівтаря й одним посмиком відриває їй голову від тіла. Бризкає кров. Священик кропить нею нижню частину вівтаря, потім кладе обезголовлену пташку на спеціальний жолоб, щоб із неї витекла кров, звідки, коли закінчиться його служба, він її забере, бо вона належить йому. Другій горлиці буде віддано більше честі — вона стане жертвою цілопалення. Священик підійметься похилою підлогою до вершини вівтаря, де горить священний вогонь, і на його іншому кутку з того самого боку, на південно-східному, тоді як першу жертву було принесено на південно-західному, обезголовлює пташку, кропить її кров’ю поміст, на кутках якого стримлять орнаментальні прикраси у формі баранячих рогів, і вириває з неї нутрощі. Ніхто не звертає уваги на те, що відбувається, це тільки ще одна маленька смерть. Йосип, задерши голову, хотів би відчути, виокремити в загальному димі й загальному смороді дим і сморід від своєї жертви, коли священик, посоливши голову й тіло пташки, кидає їх у вогонь. Але навряд чи це йому вдасться. Тушка горлиці, що горить у полум’ї, з якого бризкає жир, не заповнить і дупла в зубі Господа. А внизу, там, де підлога підіймається до вівтаря, уже чекають три священики. Бичок упав, наче підкошений, забитий залізним гаком, о Боже, о Боже мій, якими слабкими Ти нас створив і як легко ми помираємо. Йосипові вже більш нема там чого робити, йому час іти звідси, вивести з Храму дружину й сина. Марія тепер знову чиста, звісно, про чистоту справжню не йдеться, такої бездоганної чистоти не можна сподіватися від людських створінь, а від жінок особливо, просто з плином часу з неї перестане витікати те, що досі витікало, усе стане, як і раніше, тільки що у світі тепер буде на дві горлички менше та на одного малюка більше, через якого вони померли. Вони вийшли з Храму крізь ту саму браму, в яку увійшли, Йосип пішов забрати віслюка, й поки Марія, піднявшись на придорожній камінь, умощувалася в сідлі, батько взяв сина на руки, що вже робив не раз, проте тепер, можливо, через ту горлицю, з якої в нього на очах видерли нутрощі, він не квапився повернути його матері, так ніби думав, що жодні руки не зможуть так надійно захистити його на цьому світі, як руки батька. Він провів свою родину до міської брами, а тоді повернувся до Храму, на місце своєї праці. Він мав намір прийти на роботу ще й наступного дня, щоб відпрацювати повний тиждень, а потім, із Божою допомогою, вони, не гаючи більше жодної секунди, вирушать додому, в Назарет.
Але в ту ж таки ніч пророк Михей нарешті повідомив те, про
