Тарас Бульба - Микола Васильович Гоголь
— Отож і раді кінець?
— Кінець раді! — гукали козаки.
— Слухайте ж тепер військового наказу, діти! — мовив кошовий, виступив наперед і поклав шапку на голову, а всі запорожці, скільки було, шапки поскидали й стояли з непокритими головами, очі потупивши, як водилося в козаків, коли мав говорити старший.
— Тепер відділяйтеся, пани-браття! Хто хоче йти, ставай праворуч; хто зостається, відходь ліворуч: куди більшість з куреня відходить, туди й отаман; коли менше переходить, приставай до інших куренів.
І почали всі переходити, хто праворуч, хто ліворуч. Котрого куреня більша частина переходила, ту-ди й курінний переходив; котрого мала частина, та приставала до інших куренів; і вийшло за малим порівно по обидва боки. Схотіли зостатися: мало не весь Незамайківський, більша половина Попо-вичівського куреня, весь Уманський курінь, весь Канівський, більша половина Тимошівського куреня. Всі інші захотіли йти навздогін за татарами. Багато було і там і там могутніх і сміливих козаків. Між тими, що вирішили йти слідом за татарами, був Череватий, добрий старий козак, Покотиполе, Леміш, Прокопович Хома; Демид Попович теж туди перейшов, бо був дуже завзятої вдачі козак — не міг довго всидіти на місці: з ляхами спробував уже справи, хотілося спробувати ще з татарами. Курінні були: Ностюган, Покришка, Невеличкий і багато ще інших преславних і сміливих козаків схотіло випробувати меча і могутнього плеча в герці з татарином. Чимало було також дуже і дуже добрих козаків між тими, що схотіли зостатися: курінні Демитрович, Кукубенко, Вертихвіст, Балабан, Бульбенко Остап. Тоді ще було багато інших знатних і дужих козаків: Вовтузенко, Черевиченко, Степан Гуска, Охрім Гуска, Микола Густий, Задорожній, Метелиця, Іван За-крутигуба, Мусій Шило, Дьогтяренко, Сидоренко, Писаренко, тоді другий Писаренко, а тоді ще Писаренко, та й ще багато було інших добрих козаків. Усі були ходжені, їжджені, бувалі: ходили по ана-толійських берегах, по кримських солончаках і степах, по всіх річках, великих і невеличких, котрі впадали в Дніпро, по всіх затоках і островах дніпрових; бували в землі молдавській, волоській і в турецькій; виїздили все Чорне море двостерновими козацькими чайками; нападали в п’ятдесят човнів у ряд на багатющі й височенні кораблі; перетопили чимало турецьких галер і багато-багато вистріляли пороху за свій вік. Не раз на онучі дерли дорогі паволоки й оксамити. Не раз череси на очкурах у штанях набивали все цехінами щирими. А скільки кожний з них про-жив-прогуляв добра, що іншому на все життя стало б, того й не полічити. Все пустили за вітром по-ко-зацькому, весь світ частуючи й музики наймаючи, щоб усе гуляло, що тільки є живого. Ще й тепер рідко в котрого з них не було заховано десь добра: кухлів, срібних келихів та обручок під комишем на дніпрових островах, щоб часом татарин не знайшов, коли під лиху годину напав би зненацька на Січ; та не легка справа була б татаринові знайти його, бо й сам хазяїн почав забувати, в котрім місці його закопано. Отакі були козаки, що захотіли зостатися і по-мститися ляхам за вірних товаришів і Христову віру! Старий козак Бовдюг теж схотів бути з ними, сказавши: «Не ті тепер мої літа, щоб за татарином ганятися; а тут є місце, щоб спочити доброю козацькою смертю. Давно вже просив я в Бога, щоб як доведеться життя кінчати, то щоб на війні його кінчати за святу й Христову справу. Так воно й вийшло. Кращого кінця вже не буде в іншому місці старому козакові».
Коли поділилися всі і поставали на два боки куренями, кошовий перейшов поміж рядами й мовив:
— А що, панове-браття, чи вдоволені одна сторона другою?
— Всі вдоволені, батьку! — відповіли козаки.
— Ну то почоломкайтеся ж і попрощайтеся один з одним — Бог знає, чи доведеться в житті ще побачитися. Слухайтеся свого отамана і виконуйте те, що самі знаєте: відомо-бо вам самим, що велить честь козацька.
І всі, скільки їх було, козаки цілувалися один з одним. Перші почали отамани і, повівши рукою по сивих вусах своїх, цілувалися навхрест, а тоді бралися за руки і міцно держалися. Хотів один одного спитати: «Що, пане-брате, побачимося чи не побачимося?» — та й не спитали, замовкли, — і задумалися обидві сиві голови. А козаки всі до одного прощалися, знаючи, що чимало буде роботи і тим і тим; та не вирішили проте зараз розлучитися, а діждати темної нічної доби, щоб не дати ворогові побачити, що зменшилося козацькеє військо. Тоді всі рушили по куренях обідати.
Після обіду усі, на кого чекала дорога, полягали відпочивати і спали міцним і довгим сном, начебто чуючи, що, може, то й останнього сну доводиться зазнати на такім дозвіллі. Спали аж до заходу сонця; а як сонце зайшло і трохи звечоріло, почали мастити вози. Склавшись, пустили наперед вози, а самі, пошапкувавшись ще раз з товаришами, тихо рушили слідом за возами. Кіннота поважно, без гуку й свисту на коней, трохи затупотіла слідом за пішими, і скоро не було їх видно в темряві. Глухо віддавався тільки кінський тупіт та скрип якогось колеса, що ще не розходилося чи не гаразд було підмащене за нічної темряви.
Довго ще товариші, що зосталися, махали їм здаля руками, хоча нічого не було видно. А коли зійшлися й повернулися до своїх місць, коли побачили при сяючих ясно зірках, що половини возів уже не було на місці, що багатьох-багатьох нема, сумно кожному зробилося на серці, і всі задумалися мимоволі, втупивши в землю гульвісні свої голови.
Тарас бачив, які смутні стали козацькі лави і як сум, негодящий для хороброго, почав помалу огортати козацькі голови, але мовчав: хотів на все дати час, щоб призвичаїлися вони і до суму, навіяного прощанням з товаришами, а між тим нишком готувався і враз їх усіх збудити, гукнувши по-козацько-му, щоб знову і ще з більшою, ніж перше, силою повернулася веселість кожному в душу, на що здатна тільки сама слов’янська натура — широка, могутня натура, перёд іншими, як море перед мілководними річками. Коли година буремна, все воно обертається в ревіння, грім, збиваючи й здіймаючи хвилі, як не здійняти їх безсилим річкам; коли ж безвітряно й тихо, ясніше над усі річки стеле воно свою неоглядну, скляну поверхню, ту вічну втіху очей.
Звелів Тарас своїм слугам розпакувати один з
