Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Читаємо онлайн Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
все мавпувати з Заходу. Релігія повинна бути традиційна та автентична, а не політично спрямована у вигідному руслі. Політика міняється щодня, а віра залишається на тисячоліття. І я не думаю, що ми маємо моральне право ображати почуття наших читачів, зіставляючи такі непорівнянні речі: високе поняття віри і якусь нещасну рекламу. Цього не можна робити, нас перестануть поважати. Я перепрошую, але ця відбивна надкушена. — Остання фраза пана Маргаритка стосувалася вже кельнерки.

— Надкушена? Не може бути, — здивувалося довгоноге біляве створіння у білому фартушку. — Так, але зовсім трошки, — сказала дівчина, уважніше роздивившись тарілку пана Маргаритка. — Якщо вам це заважає, я поміняю, — і вона відійшла, усім виглядом демонструючи, як важко буває із цими вередливими клієнтами. А дискусія тим часом тривала.

— Але ж ми це хочемо зробити не серйозно, а з гумором. Подивися, наприклад, на карикатури Анджея Млєчка. У нього кілька книг цілком присвячені релігійній тематиці, і в глибоко католицькій Польщі ніхто його за це не відлучає від церкви. Ми ж не у середньовіччі живемо, — сказав пан Фіалко, уважно розглядаючи свою тарілку. Від кухні «Тигиринського феномена» можна чекати найрізноманітніших несподіванок, тому не варто втрачати пильність. Не виявивши нічого підозрілого, крім кількох довгих волосин у салаті, пан Фіалко з апетитом узявся до своєї порції.

— Саме це я і маю на увазі. Вони собі у Польщі нехай хоч на голови стають, а у нас є наші традиції, наша віра, наші переконання, і знущатися над усім цим у жодному разі не можна. Люди за все це кров проливали. — Пан Маргаритко нарешті отримав іншу відбивну, але про всяк випадок не придивлявся, чи цього разу все гаразд, надто сильно хотілося їсти.

За їхні обіди традиційно розраховувався пан Фіалко, матеріальне становище якого було набагато кращим, ніж у багатодітного Маргаритка. Після таких дискусій співрозмовники ніколи не ображались одне на одного, хоча не існувало в світі речей, погляди на які у них збігалися б. Здавалося, вони навіть раділи з того, що різниця переконань дає їм невичерпні теми для розмов. Цього разу приводом до дискусії була запропонована раніше паном Арнольдом Гомосапієнсом реклама КРІСа-2, у якій священик мав би читати з амвона нашу газету. Пан Гомосапієнс не уточнював, до якої конфесії має належати священик, очевидно, був не в курсі важливості цього питання у нашому регіоні. Але саме через це таку рекламу так і не надрукували. Пан Маргаритко опинився в меншості, але пани Фіалко та Незабудко вирішили не ображати його релігійних почуттів.

Часом, коли я сиджу на редакційній нараді у кабінеті пана Незабудка й чую, як за моєю спиною пан Маргаритко шарудить папірцем від цукерки, мені навіть не треба обертатися, я добре уявляю собі, як він зіщулюється і ховає руки під стіл, а потім намагається непомітно жувати, червоніючи, коли цукерка застрягає в зубах. Тоді у його могутній постаті раптом з’являється щось заяче чи радше щось від домашнього кролика, який похапцем поїдає свою траву, так, ніби хтось збирається її у нього відібрати. Але пан Маргаритко не схожий на кролика, радше на мула із зав’язаними очима, який тягне за собою по колу віз, навантажений камінням. Він дуже старається, бо думає, що везе щось потрібне, і не знає, що рухається по колу. Думаю, це було гуманно зав’язати йому очі.

Що робити, коли ситуація ускладнюється

Із рубрики «Не для преси»:

Я хотів отримати задоволення в парламенті, але там тепер не дають, підараси. Доведеться компенсувати в інших точках.

Перші заморозки, як воно часто буває, не затрималися надовго й залишили по собі брудні патьоки на віконних шибах, тоненьку крижану ранкову скоринку на калюжах, відчуття якоїсь неприкаяності, типове для дощового міжсезоння. Щоразу більша кількість піску та болота осідала на віконних рамах, стікаючи по стінах і підсилюючи враження специфічної осінньої неохайності, враження, ніби хтось методично змиває зі стін яскраві фарби й замальовує їх бруднуватою осінньою пастеллю. Спершу жовтіє трава, листя на деревах, потім з повітря зникає запах достиглої літньої спеки, з тіл змивається засмага, з облич — здоровий усміхнений вираз, поволі підкрадається настрій апатії і бездіяльності, який поступово переростає у затяжну зимову депресію, що переривається лише короткими, хоч і досить інтенсивними алкогольними спалахами численних зимових свят та постійною необхідністю щось утеплювати: вікна, двері, гардероб, застуджене горло.

Цей період почався вже давно, разом із ним болюче не почався опалювальний сезон і зникли останні кольорові плями у вигляді модних у цьому сезоні фарб для волосся. Навіть найзатятіші школярки змушені були під пильним наглядом мам та бабусь вбрати нарешті шапки (чомусь переважно чорні), і разом із цим символічним знаком місто остаточно поринуло в затяжну зимову летаргію.


— Зараз прийду, запарюй каву, — випалила у слухавку Сніжана і відключилася.

Навіть якби я дуже хотіла уникнути сьогодні зустрічі з нею, шансів у мене мало. Чесно кажучи, я хотіла. Я дуже давно мріяла провести цілий день у ліжку за читанням і переглядом фільмів. Ще вранці виглядало на те, що саме сьогодні мені вдасться здійснити задумане. І от дзвінок Сніжани перекреслив усі плани. Напевно, у неї є якась поважна справа, інакше вона не турбувала б мене у вихідний. Але кайф вихідного полягає саме у можливості дозволити собі наплювати на всі поважні справи незалежно від того, стосуються вони тебе чи когось іншого. Теоретично я могла би зараз передзвонити Сніжані на мобільний і перенести зустріч на завтра, але робити цього не буду, бо настрій, з яким я проводжу час сьогодні вранці, зовсім мені не подобається. Можливо, прихід Сніжани щось змінить.

Я схильна думати, що це перевтома плюс застуда, або, як каже пані Міля, «вікове». Навіть якщо останнім часом це повторюється надто часто, аби списувати все на перевтому чи застуду. Я готова годинами розглядати, як горить газ у пальнику на кухні, двобій синього з жовтогарячим завершується перетворенням на ледь відчутний запах, — така тактовна токсичність. Я готова роздивлятись, як повільно опускаються на землю перші у

Відгуки про книгу Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: