Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

Насамкінець вечері, як ще давався взнаки їстовець, подавали бите-різане в такій кількості, що його насилу можна було прикрити тією золотою тацею, яку Питій Бітинський підніс царю Дарію. Серед цього битого-різаного було чимало всяких зуп, салат, фрикасе, раґу, смаженої козлини, яловичини смаженої, воловини вареної, м'яса смаженого на рашпері, великих шматків солонини, карбонаду, божественної квашенини, пирогів, кускусу по-мавританському, сирів, кремів, желе і різних сортів овочів. Усе здалося мені напрочуд смачним, але я ні до чого не торкнувся, бо був уже ситий по саму зав'язку. Тільки додам, що серед іншого побачив паштети, у тісті запечені, річ досить рідкісну, і ці запечені в тісті паштети були в горщику. А на дні горщика лежали наготовлені для гри кості, карти, таро, люетти[496], шахи і тавлії, вкупі з чашечками, по вінця наповненими екю з сонцем.

Нарешті любителів швидкої їзди чекала під тарелею сила мулів у дорогих попонах, з оксамитовими чапраками, а також шлапаків під чоловічими і дамськими сідлами, бозна-скільки оббитих бархатом паланкинів і кілька фаррарських повозів.

Проте це все мене не здивувало, але я ще зроду не бачив, щоб хтось так їв, як пані цариця. Вона нічого не жувала, і не тим, що гарних міцних зубів не мала, і не тим, що подані їй страви треба було розжовувати, — просто такий був її звичай і обичай. Страву спершу куштували преґусти, потім за них бралися маситери і ловкенько їх розжовували, горлянка ж у них була на підбої з шарлату з золотими жилками і облямівками, а зуби з чудової слонівки, і ось, гарненько розжувавши такими зубами будь-яку поживу, вони вводили її цариці просто в шлунок через лійку з щирого золота. А ще ми дізналися, що спорожнявся за неї хтось інший.

По завершенні трапези у присутності пані цариці було влаштовано бал-турнір, гідний не лише уваги, а й увічнення. Перед його відкриттям підлогу у залі вкрили величезним оксамитовим килимом у подобі шахівниці, тобто у білі і жовті кратки, кожна кратка зі стороною у три лікті. Потім до зали вступили тридцять двоє молодих бальовників і бальовниць, з яких шістнадцять були вбрані в золоту парчу, а саме: вісім юних німф, одягнутих, як колись Діанин почет, цар, цариця, двоє вежових вартівників, двоє лицарів і двоє лучників. Таким самим шиком вступили й інші шістнадцять, убрані в срібну парчу. Поставали вони на килимі так. Царі зосталися в останніх рядах, на чотирьох кратках; золотий цар на білій кратці, срібний на жовтій; цариці стали поряд з царями: золота на жовтій кратці, срібна на білій; поряд із царями і царицями як охоронці стали лучники; біля лучників лицарі, біля лицарів двоє вартівників. Наступні ряди обабіч зайняли вісім німф. Між двома рядами німф залишалося чотири ряди порожніх краток.

Кожна партія мала своїх музик у шатах особливих барв; їх було по восьмеро на кожному боці, і грали вони на різних і потішних інструментах, досягнувши чудової зіграности, з дуже приємним звучанням, інструменти на ходу міняли тон, темп і такт, і то навдивовижу зграбно, якщо зважити на їхні складні рухи: ходи, стрибки, скоки, повороти, виверти, западні, відступи і раптові напади.

Але при цьому найбільше вражали уяву самі бальовники, вони з льоту вловлювали музику, відповідну їхнім наступам і відступам, — тільки музики переходили на інший тон, як вони уже ставали у потрібну позицію, дарма що танцювали недавно щось інше.

Німфи, які виступали в першому ряду і починали бій, йшли прямо на ворога, займаючи наступну кратку, окрім першого ходу, коли їм вільно просунутись на дві кратки; на відміну від інших фігур, німфи ніколи не відступають. Якщо якась здолає добратися аж до царської ворожої лінії, то свій цар вінчає її на царицю, відтоді вона рухається як цариця, дістаючи всі її переваги; інакше німфи б'ють своїх ворогів лише по діагоналі, навскоси і тільки вперед. Проте німфам, як і всім іншим, не дозволено покидати свого царя без прикриття і під ударом. Царі ходять і б'ють своїх ворогів круг себе у всіх напрямках, але посуваються лише на одну кратку, з білої на жовту і навпаки, окрім першого ходу; якщо їхня лінія вільна від всіх інших фігур, окрім вартівників, царі мають право поставити вартівника на своє місце, а самі стають поряд під захист вартівника.

Цариці ходять і б'ють куди вільніше, ніж решта фігур, тобто скрізь і по-всякому, і по прямій лінії, якнайдалі, аби лиш цю лінію не заступали свої, і так само по діагоналі свого кольору.

Лучники посуваються і вперед і назад, і далеко і близько. Кольорів своєї діагоналі вони ніколи не міняють.

Лицарі ходять і б'ють глаголем, вони просуваються на одну кратку по прямій, навіть як там стоять свої чи вороги, а потім на другій кращі повертають праворуч або ж ліворуч, міняючи колір, і цей їхній стрибок дуже небезпечний для ворожої партії і змушує її матися на бачності, бо лицарі ніколи не б'ють ворога у лоб.

Вартівники ходять і б'ють лише по прямій, праворуч, ліворуч, вперед і назад, як і царі, зате не можуть, як царі, забиратися якнайдалі по вільній лінії.

Завдання двох партій зводилося до того, щоб обложити і замкнути царя супротивника, позбавивши його змоги кудись вислизнути. Коли царя замикали, він уже не міг врятуватися втечею і не діставав підмоги від своїх, тоді бій припинявся і обложений цар програвав. Але щоб уберегти його від такої недолі, всі його прибічники ладні були жертвувати собою, і під звуки музики і та і та сторона полонила одна одну.

Коли хтось брав у полон ворога, то вклонявся йому, плескав по правиці, вилучав його з поля і ставав на його