Котигорошко - Василь Дмитрович Кожелянко

— Спочатку насмілюсь вам дещо нагадати. Бог сотворив людину за своїм образом і подобою, так чи не так?

—Так.

— Сподіваюсь, ви знаєте, що це означає, ваша екселенціє.

— Знаю, але… я… це… можете нагадати, ієрофанте.

— Це означає, що як будова Бога є потрійною: Розум, Сила, Матерія, так і людина складається з трьох основних частин:

Духа (божественної сутности), Душі (енергетичного згустка) і Тіла. Крім того, Бог наділив людину тими якостями, які є, власне, Його іманентними атрибутами: свободою, любов'ю і здатністю до творчости. Ось цю останню якість розглянемо як предмет нашого питання.

— Що тут розглядати, ієрофанте, творчість є творчість, — його природа незбагненна, зате наслідки доступні для матеріяльних рецепцій.

— Абсолютно правильно, ваша екселенціє, але ви говорите про звичайну творчість, доступну майже кожній смертній людині. А я — ось про що. Коли вже людина образ і подоба, то вона так, як і Бог, — у своїх, звичайно, масштабах, має здатність еманувати астральне світло…

— Своє власне, звичайно?

— Безперечно, ваша екселенціє, але астральне світло.

— Тобто, будівельний матеріял, ієрофанте?

— Отож.

— То ви хочете сказати, що людина, сотворивши зі свого, еманованого своєю божественною сутністю, світла якийсь астральний світ, зможе потім змусити цей світ постати у матеріяльних формах?!

— Не обов'язково, ваша екселенціє, але теоретично це, судячи з наших логічних умовиводів, дуже і дуже можливо.

— Це щось схоже на комп'ютерну гру, ієрофанте.

— Лише за формою, ваша екселенціє, а за суттю тут різниця принципова: комп'ютерний гравець хоча й має якусь свободу вибору, але лише в межах програми, яку для нього склав йому хтось інший чи навіть він сам, а у нашому випадку, будуючи свій особистий астральний світ, ви виступаєте як Деміург, тобто є в одній особі і гравцем, і програмувальником. І жодних обмежень рамцями програми. До того ж віртуальний світ бере свої витоки з матеріяльних форм, а наша схема має зворотний вектор: спочатку мислеформа, а потім її матеріяльне втілення. Якщо в цьому є потреба, звичайно.

— Так, ієрофанте, але якщо, приміром, я, простий земний чоловік, візьмуся зіграти роль Деміурга, себто вибудую зі свого астрального світла якийсь світ, чи можливо таке, що він потім, навіть всупереч моїй волі, матеріялізується?

— На жаль, можливо, ваша екселенціє.

— Отож, матеріялізується, то чи не буде це викликом Єдиному і чи не накличу я таким чином на себе гнів Божий? Га, ієрофанте?

— Бери, що хочеш, сказав Господь, ваша екселенціє, але за все будеш платити.

— Так, так, так. Не весело.

— Атож.

— А що робити, ієрофанте?

— А що хочете, ваша екселенціє, як уже було сказано: образ і подоба, тобто ви яко ж людина маєте своїм атрибутом свободу, право на вибір, іншими словами.

— Як постелиш, ієрофанте, так і спатимеш?

— Що посієш, ваша екселенціє, то й пожнеш.

— А можна, ієрофанте, побачити весь свій власний астральний світ, витворений, скажімо, мною одночасно, як пейзаж з Говерли?

— А навіщо, ваша екселенціє?

— Як навіщо? Гм… А й справді, навіщо?

— Таки-так, — навіщо. Бо навіщо це саме сотворіння свого астрального світу, ваша екселенціє? Винятково заради естетичної насолоди та ігрового азарту, а якщо Деміург бачитиме весь гештальт світу, який він творить, то щезне будь-який інтерес.

Бог сотворив світ, бо мусив, а ви ж не мусите. Ви це робите, якщо робите, задля гри і мистецтва, тому є сенс закласти у схему елемент спонтанності та самокерованості і побачити, що з того вийде.

— А якщо воно матеріялізується, ієрофанте?

— Що ж, тоді так і буде.

— Мені треба подумати.

— Думайте, ваша екселенціє, але мені здається, що коли Бог приступив до створення нашого земного світу, Він довго не думав.

— Блюзниш, ієрофанте!

— Фах такий, ваша екселенціє.

— Словом, так, ієрофанте, я прошу вас бути за свідка перед Вартовими Карми, Ієрархами Провидіння і Поліцією Фатуму, що робив я це, — якщо, звичайно, буду щось робити, — винятково заради любови до мистецтва, ігрового азарту та притаманної людям допитливости, і не було в моїх діях жодного якогось користолюбства чи вигоди. Навпаки і ще раз навпаки — я зазнаю певних втрат, хай не у цьому світі, а вже у тамтому.

— Я охоче засвідчу на вашу користь.

— Але це… друже ієрофанте, якось смішно таке запитувати, як ви думаєте, що би мені створити?

— Та що собі хочете, товаришу, перепрошую, пане… ваша екселенціє, хоч казочку для дітей.

— Яку казочку?

— Яку, яку? Ну, скажімо, про Котигорошка.

Минали дні, потім місяці, а за ними — й роки, Котигорошко отримав підвищення по службі — йому було

присвоєно звання «осавул» і призначено заступником начальника управління «М». Він трохи розтовстів, на лобі з'явилися залисини, а у вусах — перші срібні нитки сивини. У них з Небославою народилося двоє діточок — хлопчик і дівчинка, а якраз того року, коли осавул Котигорошко справляв свій тридцятирічний ювілей, Небослава ходила вагітною з третім. У день свого народження Котигорошко тяжко напився і відтоді майже кожного дня пив. Зранку він вислуховував від Небослави звичні нарікання, мовляв, що він собі думає і скільки це буде тривати, обіцяв, що більше пити не буде і вирушав на службу. А вже дорогою він зупиняв своє службове авто на Прорізній і швиденько забігав у популярний серед київської богеми генделик, де випивав