Кожен день – інший. Щоденник - Галина Василівна Москалець

Людина — наче стріла, випущена в туман. Летіти треба довго, можна й забути про те, куди летиш. Найчастіше так і є, але прокидаєшся якось вранці з думкою, що все не має значення, окрім одного — сповнити своє призначення. Ціль теж ховається в тумані, і так майже у всіх, крім одержимих. Намокло оперення, стріла обважніла, ось-ось уткнеться вістрям у землю. І так у кожного. Але хтось все-таки прокидається вранці з думкою, що немає нічого важливішого, ніж здійснити всі свої помисли.

От і маєш відповідь, друже, на ці беззмістовні дні, що минають один за одним в сірій порожнечі.

4.03.2012

Якби мене просили про пораду, як вижити і не втратити себе в цьому світі, я б сказала лише одне: ти нікому нічим не зобов’язаний і ніхто не зобов’язаний тобі. Це випливає з мого досвіду. Почуття провини шкодить нашій відповідальності за свої вчинки, усвідомлений обов’язок не може суперечити моральному інстинкту. Спілкуючись з людьми, встановлюючи зв’язки для вигоди чи захисту, ми частіше втрачаємо, ніж здобуваємо людські якості. Та істота, що називають нині людиною, насправді не є нею. Це — суспільний мутант, який нездатний вижити самостійно. Він підсвідомо ненавидить того, хто керується принципами, і готовий розтерзати його, якщо йому дадуть команду «фас».

Уся масова культура стоїть на трьох китах: їжа, секс, насильство. Вона апелює до первісних інстинктів, тому її неможливо позбутись і дати їй альтернативу. Вона колективний витвір і намагається загарбати все індивідуальне й ориґінальне, що з’являється. У дуже простий спосіб — підкуп або шантаж. Врешті, сама ця цивілізація є цивілізацією підкупу й шантажу. Про це ще в XIX столітті попереджали американські трансцеденталісти.

5.03.2012

Виявляти зло і кривду, порушуючи при цьому свій і чийсь спокій, — не означає їх примножувати. Важливо при цьому не втратити людяності й віри в те, що рівновага — це закон Всесвіту, і рано чи пізно вона відновиться. Зло існує лише тоді, коли людина визнає його злом. Так само і добро. Коли вона забуває про їхнє існування, настають часи, схожі на наші: часи апатії, розгубленості й недовіри до себе. Тоді приходять пророки і просвітителі — своєрідні захисні сили хворого організму. Перші нагадують про існування зла і добра, другі пропонують спосіб лікування. І ті, й інші можуть помилятись, але дія завжди краща за бездіяльність.

І на Сході так само. Шлях (дао) — це теж дія, самопізнання і вдосконалення — також. Можна пізнавати із заплющеними очима, але спочатку їх треба заплющити.

6.03.2012

Минулий рік був роком мильних бульбашок в літературі. За кілька місяців вони з тріском луснули, бо піар не може тривати вічно. Сама поява цих надмірно роздутих книг лежить суто на сумлінні видавців, які не дбають ні про власну репутацію, ні про репутацію письменника тим більше. Аж ось знайшла на щойновідкритому історичному сайті статтю, що розглядає цей феномен уже на віддалі і з позицій здорового глузду. Очевидно, що автор не критик і не літератор. Жоден критик чи літератор в Україні не є притомним, а якщо і є, то воліє промовчати. У статті відчувається принцип «отстранения». Може варто перекласти його як «очуднення», але найбільше відповідає «Погляд збоку й згори». Коли починаєш розуміти, що «люди таки дивні істоти». У цьому випадку — яскрава картина видавання бажаного за дійсне з метою отримання комерційного успіху. З домішкою української сентиментальності. Коли я мала справу з цими видавцями, то вони ще не відчули як слід запах крові.

8.03.2012

Риторика Шевченка містить виразний заклик до насильства задля встановлення справедливості. «Я різав все, що паном звалось, без милосердя і жалю». І водночас природня доброта в особистому житті. Перше відлякує майже всіх, друге приваблює. Мій Шевченко — це той, якого я читаю в ориґіналі, не вдаючись до послуг коментаторів і дослідників. Теперішні критики такі ж схильні до фантазій, як і їхні ідеологічно та партійно заанґажовані попередники. Ніхто з них не пробував подивитись на Шевченка під кутом його ж самоцензури. Мені здається, що Шевченко був аутистом, і чужорідні впливи ніколи не проникали глибоко в його свідомість, тому їх легко виявити. Звичайній людині не збагнути феномен Тараса Шевченка-поета і мислителя. Психологічний портрет, створений професіоналами, міг би багато чого прояснити.

9.03.2012

Вельми символічний сон, ніби я не можу повернутись додому. Стою на зупинці в незнайомому районі. Зупиняється безліч автобусів, але жоден не їде на Сихів. Я змушена підбігати до кожного автобуса й читати, що написано на ньому, або питати людей. Сутеніє, і шансів стає дедалі менше. І не видно ніде таксі. А опинилась я так далеко, бо перед