Після кави - Абдул Рашид Махмуді
Опівночі чоловік послав по Раді, щоб той терміново приїхав до нього. З’явився Раді, на вигляд стривожений, блідий і стурбований. Він говорив ледь чутним голосом.
— Чи все гаразд, шейху Закі?
— Сідай, — відповів Закі. — Я хочу заспокоїти тебе щодо Закії.
Дівчинка здорова, вона ціла й неушкоджена.
— Де вона? — палко запитав його Раді.
— Перш ніж я скажу, де вона, — відповів Закі, — я хочу, щоб ти зробив мені послугу.
— Що б ви не говорили, Закі, я погоджуся.
— Закія — моя дочка, і вона в моєму домі, це те саме, що бути у вашому домі.
— Звичайно, Закі, це само собою зрозуміло.
— Ми просимо руки Закії для нашого сина Салами. Що ти скажеш?
Шейх Раді опустив голову, щоб приховати сльози.
— Дай мені руку, — сказав Закі. — Прочитаймо «Аль-Фатіху»[18].
Після того, як вони прочитали перший розділ Корану як спосіб благословення заручин, Закі приступив до справи.
— У дівчини має бути посаг, — сказав він. — Як ви знаєте, це правило згідно із законом шаріату. А посаг — це моя відповідальність.
— Ви, Закі, завжди були шляхетним чоловіком. Нехай Аллах продовжить ваше життя. Але де вона?
— Я сказав тобі не хвилюйся, — мовив Закі, усміхаючись. — Їй так само добре, як у будинку свого батька. Завтра вранці вона буде у вас вдома, до неї ставляться, як до королеви. Увечері, після вечірньої молитви, ви повинні привести реєстратора шлюбів, і ми проведемо ісламську церемонію. Весільний бенкет буде після Рамадану з волі Аллаха.
Закі привітно посміхнувся, коли йому прийшла в голову остання думка.
— До речі, шейху Раді, — почав він. — Ти найстарший і найосвіченіший серед нас. Ти наш старший брат, і село без тебе не виживе. Я б хотів, щоб ти подбав про мечеть.
— Твоє бажання для мене закон! — одразу відповів Раді.
— Мечеть потребує грошей на утримання, — продовжив Закі. — Аллаху відомо скільки, але ми з’ясуємо. Як ти гадаєш?
— Я готовий, — відповів Раді.
Почуття задоволеності охопило все єство Закі, оскільки тепер він почав вирішувати свої проблеми по черзі.
— І ви не можете залишитися осторонь від становища шейха Хамеда. Цей чоловік і його сини перебувають у жалюгідному стані відтоді, як померла Зейнаб. Вона доглядала за ним, і ви знаєте, що без нього не було б ні школи Корану, ні освіти для молоді. Як таке може бути? Що ви думаєте про те, щоб ми давали йому місячну платню? Я маю на увазі кілька піастрів, щоб він прожив до врожаю пшениці чи кукурудзи.
— Що б ви не говорили, я погоджуюсь, шейху Закі, — відповів Раді.
— То, скажімо, фунт на місяць, — запропонував Закі. У нього залишилася ще одна проблема: — Нехай Аллах упокоїть душу Зейнаб. Вона завжди доглядала за будівлею сіри. Адже утримання приміщення вимагало мудрого організатора, меблювання. І він має бути завжди готовий до прийому гостей, а це кавові та чайні набори, хліб, сіль, вода. Інакше що б їли та пили гості, приїжджаючи вночі, не кажучи вже про постійних мешканців оселі? І за все це людина отримує щедру винагороду від Аллаха, яку ми поділимо навпіл. Що ти скажеш?
Після того, як погодився на останнє прохання, Раді попрямував до дверей спокійно й потихеньку, ніби не хотів робити жодного зайвого руху, що міг би загрозити пречудовій угоді, яку він щойно уклав із Закі. Аллах прорік йому нове майбутнє, і єдине, що він бажав, — це врятуватися, знайти порятунок, щезнути. Честь його дочки була в безпеці, за це, Аллаху, ми зобов’язані висловити подяку. І вперше в історії стіна між кассимами та жителями Бахраві буде знесена. Тепер він має помчати стрімголов додому й повідомити щасливу новину дружині та синові. Але ледь не спіткнувся коло дверей, вдягаючи сандалі, коли почув рев шейха Закі: «Чому ти мене підвів?» Саме тоді Закі відчув, ніби в його животі зробилась дірка, і здавалося, ніби його серце занурюється в неї, або що він сам швидко падає.
Раді обернувся.
— Як я підвів, Закі? — спитав він. — Я виконав ваші прохання. Я прийшов, як тільки ви мене покликали.
Але все, що він побачив, це була спина Закі. Він згорнувся калачиком обличчям до кутка кімнати. З ким він розмовляв? Щось натякало на зле. Але Раді вирішив продовжувати справу. Він уклав угоду, якою мав скористатися, незважаючи ні на що. Чоловік підвівся й поспіхом пішов геть. Самісінької думки про те, що він має від тієї угоди зиск йому було достатньо. Він повернеться завтра з реєстратором шлюбів і грошима.
* * *
У день весілля в приміщенні сіри та за її межами стояв великий галас. Вона виблискувала чистотою, чого не було з часів, коли ще були живі Мансур і Зейнаб. У приміщенні підмітали, а на підлозі та на його території розстелили солом’яні килимки.
Того ранку святкові ритуали почалися рано. Фарні, перукар, прителіпався на своєму віслюку. За ним прийшов його брат Саїд, разом зі своїм помічником. Варто сказати, що попит на їхні послуги був високим.
Біля басейну мечеті був великий натовп, адже багато селян і підлітків хотіли скупатися після стрижки, і їх не надто хвилювало, що купальня вщент переповнена людьми. У будь-якому разі, їм було байдуже до того, навіть у темряві перед світанком, коли комусь із них, можливо, потрібно було помитися після статевого акту чи мастурбації, перш ніж усі прокинуться.
Атія, продавець овочів, з’явився зі своїм звичайним закликом: «Купуйте червоні помідори... редиску, м’яту та зелень», луна йшла по селу. Він зазвичай приходив перед полуднем, і в цей славний день повністю розпродав усе з двох навантажених віслюків, ще до того, як пролунав заклик до полуденної молитви.
У яскраво-помаранчевому вбранні з’явився циган Гуснія разом із сином, барабанщиком Алі, та його дружиною Шагірою, циганкою-танцівницею. А за межами будинків Бахраві били в барабани й бубни та брязкали цимбалами. Того дня люди говорили, — і це була правда, — що шейх Раді розщедрився. Він привіз кухаря й кількох помічників з поселення Абу Кабір. У пекарнях і в печах кількох будинків розпалювали вогонь, а кухар кружляв повсюди, роздаючи вказівки та перевіряючи, чи всі його вимоги виконано належним чином. Жінкам, які готували їжу у своїх домівках, бракувало тітки Нафіси, адже вона була найкращою кулінаркою, коли йшлося про такі свята, з нею ніхто не міг змагатися. Але зараз її не було.
