Містичне кохання (збірка) - Ангеліна Кріхелі

Виходячи, чорт бачив, вірніше, відчував, як його передражнюють у марних спробах повторити рухи. І чув крик, коли силою його думки спалахнув насмішник. Йому не були потрібні кумедні паси руками, як середньому класу. Не були потрібні хитромудрі заклинання, як земним чарівникам, що зустрічаються все рідше останнім часом. Ні, вони не перестали існувати, але причаїлися до пори, відчуваючи небезпеку від собі подібних. Втім, до допомоги зіллєварів він іноді вдавався. Коли хворіла душа та вимагала забуття, яке йому не міг дати людський алкоголь. Він не афішував цей факт, щоб не дратувати своїх побратимів декількома класами нижче — їм вистачило алкоголю демонічного чи людського у великій кількості. Не те, щоб його хвилювала їхня думка, але хотілося спокою, а не бути, наче їжак голками, нашпиканий ножами зі спини.

Щойно він вийшов за двері, як у його руки опустився паперовий конверт. Чергове «особливе доручення» вже не хвилювало кров, як раніше. Але раніше він ніколи не отримував їх у письмовій формі.

Начальник упіймав його здивований погляд і промовив тихо:

— Є вказівки, які я не можу вимовити вголос. Не тільки у мене всюди вуха.

Серце в грудях застукотіло швидше, іноді від хвилювання пропускаючи удари. І розганяло кров зовсім не передчуття визволення від неробства, а дивне хвилювання.

— Це доручення важливіше за попередні, — тихо уточнив Диявол, який не мав звички кричати, тому кожен повинен був слухати уважно, адже він ніколи не повторював сказаного.

 — Як завжди, у кращому вигляді, — сухо пообіцяв співрозмовник, прислухаючись до внутрішніх відчуттів та переживань.

— Ти якийсь пожований, чи що… Що?

— Дивна тривога та втома.

— А! Адже я казав: не проси в мене серце! Твої заслуги були гідні більшого! Серце тільки хворіти й здатне! Від нього завжди дискомфорт! Я знаю, про що говорю…

— Я все зроблю.

— Не маю сумнівів. Однак цього разу ти можеш не поспішати. «Часу в тебе вистачає», — сказав Диявол і зник, поглинений темрявою власної свідомості.