Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле
Почувши Панурґове ячання, Пантагрюель сказав:
— Який ще там утікач вискіпався? Спершу погляньмо, що це за люди. А що як вони наші? Я поки що нікого не бачу, а бачу я на сто миль довкруж. Але чуєш! Я читав, що філософ Петроній вірив, що існує кілька світів і вони творять рівносторонній трикутник, центр якого є виталище Істини, осередок Слів, Ідей, Образів і Праобразів усього, що було і буде, а довкола них — наш Вік. І ось у деякі роки, через тривалі проміжки часу, частина їх падає на людей, як застуда або ж як упала роса на Гедеонове руно, а решта дожидається будучини, і так до кінця світу.
А ще пригадую: Арістотель вважав, що Гомерові слова летючі, імкливі, плинні і, отже, живі.
Ба більше: Антифан уподібнив Платонове вчення словам, які були колись вимовлені суворої зими, зараз же застигли на морозі, і так їх ніхто не почув. Справді, те, чому Платон навчав малих дітей, навряд чи вони зрозуміли навіть у похилих літах.
Отож-бо не зайве було б поміркувати і з'ясувати, чи тут не саме такі слова відтаюють. Ми, мабуть, були б уражені, якби знайшли тут Орфеєву голову і ліру, тоді як фракиянки, посікши Орфея на капусту, кинули голову його і ліру в річку Гебр, а річка понесла їх до моря аж до острова Лесбос, і так вони вкупі повсякчас і пливли; голова при цьому співала журливу пісню, буцімто плач по Орфею, а струни ліри, під повівом леготу, дзвеніли в унісон співу. Пошукаймо, чи нема їх тут.
Розділ LVIЯк Пантаґрюель серед замерзлих слів негожості знайшов
Лоцман на це так відповів:
— Сеньйоре! Вам боятися нема чого. Ось креси Льодовитого моря, на початку минулої зими тут точилося велике і криваве боїще між аримаспами і нефелібатами. Ось тоді й замерзли у повітрі слова і крики чоловіків і жінок, брязкіт булав, дзвін панцирів і збруї, кінське іржання і всі бойові гуки. Нині люта зима минула, її змінила ясна і тепла година, слова відмерзають і доходять до слуху.
— Далебі (сказав Панурґ), я в це вірю. А чи не можна нам побачити хоч якесь слівце? Пригадую, я читав, що під горою, де Мойсей закон для жидів дістав, люди в'явки бачили голоси.
— Маєте! Маєте! (сказав Пантагрюель). Ось вам ще не розмерзлі.
І він кинув на чардак цілі пригорщі замерзлих слів, на різноколірне драже схожих. Слова ці, дубуваті, зелені, лазурові, піщані, золотисті, відігрівались у нас на долонях і танули, як сніг, і ми їх направду чули, але не розуміли, бо це була базгранина, опріч одного замашненького слова — відігріте брата Жана долонями, воно видало пук, так пукають на вогні ненадрізані каштани, і з ляку всі ми аж скинулися.
— Колись (сказав брат Жан) це був постріл із фальконета.
Панурґ попросив у Пантаґрюеля ще таких слів. Пантагрюель відповів, що давати слова — це справа коханців.
— Ну, то продайте, — сказав Панурґ.
— А це вже справа адвокатів (відповів Пантагрюель) — продавати слова. Я б охвітніш продав вам мовчанку, тільки заправив би дорожче, ніж за слова, Демостен он став безголосим за деньє.
А все ж він сипонув на чардак ще три-чотири пригорщі. І тут я побачив слова гризькі, слова скривавлені (лоцман нам сказав, що іноді вони вертаються туди, звідки йдуть, себто до перерізаного горла), одні здатні викликати жах, а інші гримасу огиди; щойно вони відтанули, то ми почули:
Гін-гтн-гін-гін, гіс-тік-бий-трощи, бредеден, бредедак, фрр, фрр, фрр, бу-бу-бу-бу-бу-бу-бу-бу, траккк, тракк, трр, трр, трр, тррр, тррррррр, он-он-он, он-он, у-у-у-у-у-он, ґот, маґот і ще якісь варварські слова, лоцман сказав, що все це бойові гасла і кінське іржання під час січі. Потім ми почули інші шорсткі вирази, відтаюючи, вони лунали як бубони і жоломійки або як ріжки і сурми. Повірте, це була суща утіха. Мені спало покласти кілька гнилих слів в олію, як зберігають сніг і лід, або ж у дуже чисту солому. Одначе Пантагрюель не дозволив, він сказав, що це дурниця запасати те, чого ніколи не бракує і що завжди на трапку, бо за масними словами добрі й веселі пантагрюелісти до батька не побіжать.
Тут Панурґ під'юдив брата Жана і довів його до сказу, бо піймав, як він цього не сподівався, на слові, і брат Жан насварився, що він ще в цьому розкається, як каявся Жасом, продавши сукнину доброму Патлену, вірячи йому на слово; ось як Панурґ жениться, то він, брат Жан, піймає його, як бугая, за роги, скоро той зловив його на слові, як людину. На це Панурґ скривив йому потішну міну і гукнув:
— Ех, аби ж то Пан-Біг погодив мені почути, з місця цього не сходячи, слово Божественної Сулії!
Розділ LVIIЯк Пантаґрюель в обійсті месіра Ґастера, первого у світі магістра наук і мистецтв, висів
Того ж таки дня Пантагрюель виладувався на острові, з