Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

10

могли подати на нього якийсь "матеріял" (ще один псевдонім старого "доносу") чи виступити лроти нього під час "чистки" на зборах. Правда, робив це обережно й тонко, з властивим йому умінням поводитися з людьми у всякій ситуації.

Отож одного дня безпартійний голова місцевого інститутського комітету спілки "робос" був здивований незвичайною з боку завідувача навчальної частини увагою до його скромної особи. Підійшовши несподівано до нього в коридорі (під час лекцій, як у коридорі було тихо й безлюдно), завідувач навчальної частини узяв його під руку, та ще й так, наче то була не рука безпартійної людини у сіренькому потертому піджачку, а лосудина з надзвичайно коштовною рідиною. І от, несучи так обережно з властивою йому гожістю лікоть безпартійної людини, Ліпшиць узяв говорити про такі справи, про які з безпартійними звичайно не говорять, - про "політичне обличчя" (це псевдонім старої "благонадійносте") одного з викладачів інституту.

Тут дехто може здивуватись, що в інституті 'безпартійний був головою МК*). Але й такі випадки бувають у найдемократичнішій країні світу. То інша річ, що ті безпартійні голови здебільшого мають себе так, як миші в лапах у кота: миша знає, що кіт, випускаючи її вряди-годи з лап, тільки бавиться (в демократизм), а якби вона справді спробувала тікати, то їй був би зразу кінець.

Так вийшло й цим разом. Сердешна миша, отой безпартійний голова МК, не зрозуміла справжньої

*) Місцевий Комітет.

11

котячої щирости, подумала, що це якийсь підступ, і з цієї причини утратила на скількись там ночей сон і спокій.

Кидаючись у гарячці "передчисткових переживань", Самсон Ліпшиць відчував потребу сказати про це комусь близькому, поділитись труднощами і так їх облегшити. Зрозуміла річ, що такою близькою для нього людиною була його дружина - "Ксюша". І він, повагавшись трохи, з огляду на її вдачу, одного "вихідного" дня, коли в нього не було засідань і, навпаки, був час для хатніх розмов, сказав їй про свій клопіт, зокрема про небезпеку від її -походження. Цеє кажучи, він навіть обійняв її злегка за плечі.

Але замість поради він почув від жінки щось інше: "Ксюша" взяла це за образу.

- Було б мене не брати! - спалахнула вона гнівно. І далі почала викладати йому свої "переживання" - казати про те, що він шукає причини для розлуки, щоб після цього злигатися з своєю "Хаєю". І пішла, і пішла - як з припону зірвалась.

Самсон, обурений такою нетактовністю жінки-,,'баби", закипів усередині і похмуро вмовк, розпочавши цим чергову сварку. Бож чоловікова мовчанка подіяла на жінку так, як - коли грубо порівняти -батіг на коняку. Вона підскочила, як опарена, пошпурила своє шиття, що перед тим держала була в руках; інакше сказати, у неї зайшла найнебезпечніша стадія її сварки - бурхлива.

Але Самсон не відповів на це ані найменшим звуком чи рухом.

Тоді "Ксюша" шпурнула склянку, що стояла біля карафки з водою, і та склянка розскочилася десятками 12

соняшних бризків, бож сонця якраз було повно в хаті.

Та Самсон і далі мовчав. Тільки на обличчі йому з'явився вираз мученика.

Посатанівши, несамовита жінка кинулася до чоловікового столу і з блюзнірською зухвалістю потаскала насеред хати ... "Питання ленінізму" Сталіна. Самсона це як холодною водою облило, і він, зляканий і обурений таким нечуваним зухвальством "дикої баби", кинувсь тую книжку підіймати.

Побачивши, що це діє, та ще й дуже ефектовно, жінка взяла швиргати одну книжку за другою. Ленін, Маркс, Енгельс летіли так, наче то були звичайнісінькі собі книги, а не нове "святе письмо" у найдемократич-нішій державі.

Зрозумівши свою помилку й поразку, Самсон кинувся з хати, затуливши руками вуха, щоб не чути слів, що летіли за ним навздогін - либонь, про "Хаю".

Деякий час він ходив поблизу дому, а потім пішов на вокзал. Скрізь він бачив веселих, святково зодягнених людей (уже, либонь, неголодних, бож була осінь, коли селяни з червоними прапорами звозили хліб до міста), чоловіків із жінками впарі.

- "... Бач, - думав знервований, вигнаний із власної хати чоловік про щебетливих жіночок: - ви тут, як янголи, - а що ви дома своїм чоловікам виробляєте?! Книжки розкидаєте ... Правильно писав молодий Гоголь, коли називав вас "ісчадієм ада" ...

Так проблукав Самсон майже до вечора, а ввечері, як на вулицях стали залягати холодки-тіні і засвічувались перші ліхтарі, прийшов додому.

У "Ксюші" була вже інша стадія сварки - примир-

13

ливо-іронічна. Зрозумівши, що за першої стадії пере-борщила, вона тепер хотіла вже миритись. А як стад був ще досить напружений, щоб обізватись до чоловіка безпосередньо, то вона й удалася своїм звичаєм до посередника-кота, що сидів на вікні з мирним мур-котом, втішаючись останнім відсвітом вечірнього сяйва. '

- Самсон Абрамович, Мурку, ходили на погуляння... Надворі ж чудова погода ...

Чоловік нервово зцілив зуби.

- Правда, котику, погано, - вела жінка свою мову далі, - як у кого жінка-попівна?

Самсон мовчав.

- Ну, що ж, - зідхнула жартівливо, - хіба вона винна, що її батько був піп? Як у кого батько був крамар, то й той чоловік не винен ...

- "Та хто ж тебе, дурна бабо, обвинувачував у цьому?! - кипів Самсон. -?- Я ж хотів тільки порадитись ..."

Але вголос не сказав нічого.

- А колись Самсон Абрамович і до попа ходили, - провадила "Ксюша" далі, - і вважали це за велике для себе щастя . . .

Тут треба було Самсонові тільки посміхнутись, і був би край сварці. І він уже от-от мав це зробити. Але справу попсував Богданко. йому набридла сварка, і він, вважаючи Самсона за головного винуватця, здумав його задобрити - показав свої малюнки і назвав "татком". І Самсон, почувши це слово, відчув раптом до "сина" таку ненависть, що аж зубами заскрипів.