Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Читаємо онлайн Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін
підходили до Катеринослава й Олександрівська. Через день-два вони будуть у Гуляйполі. Більшовицькі червоні війська, хоч і мали безліч зброї, але воювати з такими досвідченими вояками, як німці, не вміли і відступали у паніці на Таганрог, Ростов і Царицин.

А Махно відступати не збирався. Він поспішно розгорнув свої загони у батальйони. Провів інспекторську перевірку на їхню боєздатність... І сміх, і гріх... Перед ним стояло не військо, а зборисько бездомних лайдаків з усієї округи: хтось напнув на себе добротний кожух, мабуть, знятий ще взимку з плеча місцевого заводчика Кернера — але ж на вулиці уже стояв квітень 1918 року, пригрівало тепле південне сонце! А поряд з "кожушником" стояв чолов'яга у капелюсі з пір'ям (і де він його в біса доп'яв?!) та в незрозумілій свитині чи гуньці, пошитій, певно, людиною, яка віками не тримала голки в руці. Більшість повстанців були взуті в постоли і навіть деякі стояли в дерев'яних колодках, а то й зовсім босі — у цих останніх посиніли від холодної весняної землі ноги. Кожному з таких вояків личила б в руках не гвинтівка, а полотняна торба жебрака. Значна частина повстанців не мала взагалі ніякої зброї — одна гвинтівка на десятьох і та без патронів. Як же вийти із такого становища? Згадав, що в Пологах отаборився штаб резервних військ червоногвардійців. Помчав до їхнього командира Беленкевича, так, мовляв, і так: дай зброю моїм воякам, і вони разом з червоними стануть грізною силою проти гетьмана і німців, бо селяни не збираються залишати свої домівки і драпати вглиб Росії, вони стоятимуть на смерть за свою батьківщину.

Беленкевич теж у безвиході, йому або безславно помирати У якійсь Україні, або, доки носять ноги, тікати до себе — в російські села, звісно, попередньо знищивши, аби не дісталася ворогові, зброю. У цій ситуації вирішив, що ліпше поділитися зброєю з Махном, тож, негайно направив залізницею з Поліг у Гуляйполе шість гармат, три тисячі гвинтівок, до них — два вагони патронів, а також дев'ять вагонів снарядів до гармат.

Цьому подарункові Махно зрадів. Тепер потрібно було свої дії погодити з командуючим червоногвардійськими загонами півдня Росії Єгоровим. Той надіслав Махнові телеграму, що його штаб на місці не сидить, а рухається лінією між залізничними станціями Верхній Токмак-Федорівка.

Нестор спішно виїхав на Пологи, а звідти гасав по всіх великих і малих залізничних станціях у пошуках того штабу та головнокомандувача. Ага, був та загув! Люди казали, що червоні з вагонів не вилазять... Бояться німців, як чорт ладану. Нестор також подумки картав Єгорова: "Навіщо він зняв у таку хвилину свої війська з фронту, залишивши напризволяще мої неозброєні вільні батальйони.. А що Єгоров робить далі?.. Ви лише подивіться на цього бездарного стратега і тактика!.."

Єгоров дійсно тоді посадив свої добре озброєні і боєздатні війська у вагони-теплушки й тримався залізничної колії, як воша кожуха. Червоногвардійці, таким чином, втратили всяку маневреність і, по суті, стали мішенню для противника, а то й будь-якої миті можуть потрапити у ворожий "мішок" — в пастку. Хіба не зрозуміло? Та це видно навіть не військовому. Своє невдоволення такими, м'яко кажучи, несерйозними діями командарма висловив Махно Беленкевичу, якого випадково зустрів на одному з залізничних полустанків. Виявилося, що й він також шукає Єгорова, але втратив уже всяку надію його знайти й зараз прагне самотужки вирватися з оточення у північному чи в південно-східному напрямку.

— А я знайду його! Дожену цього боягуза і примушу повернутися!

Махно був рішучим і наполегливим.

— Як знаєш, — відповів йому Беленкевич. — У нас в Росії кажуть: "Хазяин-барин!"

На пошуки Єгорова витратив Нестор ще кілька дорогоцінних днів, але безрезультатно. Вирішив повернутися назад, у Гуляйполе... Та повертатися вже було нікуди — на його батьківщині хазяйнували німці й австрійці. Довелися "вільні махновські батальйони" розпустити по домівкам до слушного дня. Вся їхня зброя була схована в Дібрівському лісі та інших надійних місцях.

Не видно було у Гуляйполі і хвалених рятівників від більшовицького ярма — січових стрільців Центральної Ради. Може й вони були, та загубилися у величезних зграях своїх союзників — кругом, де не ступи, тільки й чути було незрозуміле герготання й шварґотиння і — жодного українського слова.

Союзники, захопивши Гуляйполе, винишпорували Махна, а не знайшовши, забрали його рідного брата Омеляна — інваліда першої світової війни — і розстріляли, а будинок Несторової матері — "махновське гніздо" — спалили.

...Потойбічний світ. Стоять Ленін і Сталін у перерві між переглядом картин про "Житіє Нестора Махна".

ЛЕНІН. Молодець наш Диявол: висвітлив такі картиночки про Махна — аж пальчики оближеш. Як Нестор здорово входохкав цього місцевого петлюрівця!.. Я дивився на реакцію Грушевського: сидів, як мокра курка, і ні пари з вуст! (до Сталіна). А як, Coco, сталося, що Єгорова ви зробили геніальним полководцем Червоної Армії?

СТАЛІН. Його розхвалював мені Троцький.

ЛЕНІН. Знайшов, кому довіряти і кого слухати! Цей іудушка тільки те й робив, що підводив нашу партію.

СТАЛІН. У цьому ми невдовзі розібралися: Троцького і Єгорова знищити, як скажених собак.

ЛЕНІН. Молодці! Краще пізно, ніж ніколи (вождь світового пролетаріату гучно заплескав у свої худенькі, не спрацьовані, але висохлі від пекельних мук долоні).

Входить Диявол. Перед ним стає на коліна Ульянов-Ленін І дякує за те, що цього разу здорово "хвицнув" зарозумілого хохла з Раю, і тут же сказав:

— Я все про того ж Махна. Там, на Землі, його зараз прагнуть обілити, хочуть іменем цього бандита назвати вулиці, перейменувати Гуляйполе

Відгуки про книгу Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: