Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

в одному артикулі і зреклися своїх претензій. Безскоромник не побажав охопити мирним договором лісовиків Кров'янок і горян Сосисок, давніх кумів і конфедератів Ковбиків. Ковбики наповратились на тому, щоб фортеця Кака, а заодно і замок Салниця до їхніх рук перейшли і щоб звідти підлих і мерзенних душогубів і людорізів повикурювали, і так вони й розійшлися, бо умови миру здалися їм несправедливими. Від договору відкинулися. А проте Безскоромник і Ковбики відтоді стали не такими лютими ворогами, як колись, їхні серця помнякшали. Коли ж Кесильський помісний собор вивів, затаврував і зганив Ковбиків, а Безскоромнику пригрозив дати прикладку гівнюка, сцикуна і копченої вахні, якщо він з ними водитиметься і цілуватиметься, всі острів'яни узлилися, усвиріпилися, почали пасіювати і важким духом дихати одне на одного, і тепер ніякої ради нема. Радше ви помирите кицьок і пацюків, собак і зайців, тільки не їх. Розділ XXXVI
Як дикі Ковбики на Пантаґрюеля засіли

Поки Ксеноман цеє розповідав, брат Жан зауважив, як двадцять п'ять, а то й тридцять молодих і ставних Ковбиків чимчикують як не своїми ногами до свого копченого города, твердині, замку і донжона, а укмітивши, сказав Пантагрюелю:

— От сміха! от умора! Тії всечесні Ковбики, чого доброго, взяли вас за Безскоромника, хоть ви ні капиночки не схожі. Годі в голодний куток пхати, готуймося краще до захисту!

— Слушно, слушно (сказав Ксеноман). Ковбики — завше ковбики, вони дволикі Януси і здрайці.

Тут Пантагрюель устав з-за столу, щоб оглянути лісові околиці; зараз же вернувся і сказав, що ліворуч засіли набиті Ковбики, а праворуч, за півльє звідси, численний загін ковбикових могут і великанів спускається з бугра і під веселу музику козиць і жоломійок, пузирів і пуздер, флажолетів і бубонів, сурем і рожків побатальйонно пруть на нас.

Пантагрюель нарахував сімдесят вісім корогов, отже, у лавах ворожого війська могло бути не менше як сорок дві тисячі душ. Те, якими стрункими шиками йшли вони, як чітко карбували крок і впевнено трималися, давало підстави думати, що це не рекрути, а ветерани. Перед під прапорами вели вояки при повній зброї з куцими, як здавалося нам здалеку, зате добре вигостреними і гартованими списами. Їхні фланги прикривала тьма-тьменна лісовиків Кров'янок, тлустих Каків і Сосисок верхами: голова в голову росляві, завзяті, дикі островики.

Пантагрюель неабияк сполошився, та й неспроста, хоть Епістемон доводив йому, що, либонь, такі входи і звичаї в ковбиковому краю — в лицарії зустрічати чужих друзів і виявляти їм гостинність, бо так зустрічають і вітають славних королів французьких, щойно коронованих і вінчаних на царство, коли вони вперше у підвладних їм містах появляються.

— А може ж (сказав він), це особиста гвардія тутешньої цариці: ті самі молоді Ковбики, яких ви на дереві побачили, передали їй, що до гавані ввійшов пишний і величний караван ваших кораблів, і ось вона, уявивши, що це якийсь багатий і могутній принц, поспішає сюди власною персоною.

Відкинувши таку гадку, Пантаґрюель зібрав раду, аби спільно ухвалити, як у таких тарапатах діяти — надія тільки жевріє, а страх видющий.

Небагатьма словами він пояснив своїм радцям, що таке збройне прийняття гостей зчаста таїть під покровом доброхіття і приязни смертельну небезпеку.

— Так (сказав він) цезар Антонін Каракалла перший раз перебив олександрійців, а другий знищив двораків Артабана, перського царя, вийшовши їх вітати під личиною і під стягом жениха його доньки. Цей злочин даром не минувся: невдовзі вбито його самого. Так само сини Якова, за викрадення своєї Діани помщаючись, сплюндрували Сагем. Тим самим підступним робом римський цезар Ґалієн константинопольських вояків вирізав. Достоту так само, під позірною дружбою, Антоній запросив до себе Артавазда, вірменського царя, велів його в залізні ланцюги закувати і зрештою убив. Таких історій у старовинних хроніках подається чимало. І досі вельми хвалять обачливість французького короля Карла Шостого: коли після перемоги над фламандцями і гентцями він до славного свого города Парижа вертався, то в Бурже йому внесено у вуха, що паризійці, озброєні киянками (за що їх і названо киянами), і в бойових шиках, числом до двадцяти тисяч, рушили йому назустріч, відмовився вступити в місто (хоть паризійці заявляли, що озброїлися вони лиш на те, щоб його угонорувати, а так вони люд нелукавий і не лихий), поки вони не розійдуться домів і не роззброяться.

Розділ XXXVII
Як Пантаґрюель послав по капітанів Дериковбика і Шаткуйкров'янку, з долученням чудового його виступу про імена збірні

Рада ухвалила на всяк випадок триматися напоготові. Пантагрюель доручив Карпалиму і Гімнасту зібрати воїнів корабля з вазою (командир Дериковбик) і корабля з виноградним кошем (командир Шаткуйкров'янка).

— Я піду (сказав Панурґ) замість Гімнаста. Він тут буде потрібний.

— Рясою своєю свідчуся (сказав брат Жан), ти, бахурцю, від бою тікаєш. Ручуся — ти не вернешся. Ну, та втрата невелика. А то ти почав би рюмсати, лементувати, кричати і тільки добрих жолдаків деморалізувати.

— Та я вернуся (сказав Панурґ), їй-бо, вернуся, брате Жане, батьку мій духовний, і то скоро. Тільки попередьте цих поганців Ковбиків, щоб вони ні в якому разі не йшли на абордаж. Під час битви я, взором безстрашного капітана Мойсея, верховоди народу Ізраїля, помолюся Богові про дарування звитяги.

— Ваше призначення (сказав Пантагрюелю Епістемон) двох командирів Дериковбика і Шаткуйкров'янку підносить нам дух і зміцнює віру в перемогу, якщо тільки Ковбики на нас нападуть.

— Так воно і є (сказав Пантагрюель). Мені подобається, що ви за іменами наших командирів нам перемогу передбачаєте і провіщаєте. Такий спосіб пророчити, покладаючись на імена, не є здобутком нашої доби. З нього користали ще пітагорійці, він мав у них величезний успіх. Колись до нього вдавалися, на велику для себе вигоду, вельможі й цезарі. Октавіян Август, другий цезар римський, спіткав якось чубрія на ім'я Євтихій, що означає Щасний, а чубрій вів віслюка