Бойня номер п'ять - Курт Воннегут
Біллі розкрив рота, і звідти полинув глибокий, гарно поставлений голос. Цей голос нагадував розкішний, добре направлений інструмент. Ним він виголосив кілька анекдотів, від яких публіка зайшлася реготом. Він перемкнув його на серйозний лад, тоді знову прохопився жартами і закінчив промову акордом, в якому бриніли смиренність і скромність. Це чудо пояснювалося тим, що Біллі спеціально ходив на курси ораторського мистецтва.
А потім він знову опинився на скутій кригою річці, саме тоді, коли Роланд Вієрі замахнувся, щоб як слід замісити його.
* * *
Вієрі аж розривало від праведного гніву. Його знову бортанули! Він встромив револьвер в кобуру і вклав кинджал у піхви так, що рівчаки для крові на кожній із трьох граней леза потрапили у відведені для них пази. І тоді він з усієї дурі так трусонув Біллі, що в того всередині заторохкотіли всі кістки. Потім він притиснув Біллі до крутого берега.
Вієрі то гарчав, то скиглив крізь змокрілі шари вовняного шарфа, який йому сплела мати. Він белькотів щось про те, як він важив своїм життям заради Біллі. Він розводився про побожність і героїзм трьох мушкетерів, не шкодуючи ні кольорів, ні відтінків, оспівував їхні чесноту й велич, а також ту вічну честь і славу, якими вони навіки вкрили себе в боротьбі за утвердження християнської віри.
Біллі був головним винуватцем того, що їхній бойовий загін розпався. І Вієрі вважав, що Біллі мусить за це заплатити. Вієрі розмахнувся і як слід приклався кулаком до щелепи Біллі, збив його з ніг так, що той відлетів від берега і звалився на річкову кригу. Коли Біллі ледве спромігся підвестися і стати навкарачки, Вієрі тупим носаком копнув його під ребра. Біллі завалився на бік і спробував згорнутися калачиком.
«Тебе не повинні були навіть призивати до війська!» - сказав йому Вієрі.
З Біллі почали рватися спазматичні звуки, які нагадували сміх. «Ти що - смієшся?» - сказав на це Вієрі. Він обійшов довкола Біллі і побачив, що вся його спина оголилася, бо від ударів майка, сорочка і тужурка висмикнулися зі штанів і задерлися до самих пліч. Таким чином бойова взувка Вієрі опинилося на відстані короткого копняка від тендітних хребців, які проступили на блідій спині Біллі Піліґріма.
Вієрі розмахнувся і спрямував свій важкий шкарбан у хребет Біллі, на кабель, де була вся проводка, що відповідала за всі його життєві процеси. І тепер Вієрі збирався перебити цей кабель.
Аж тут він спіймав на собі чиїсь пильні погляди. П'ятеро німецьких солдатів і приставлена до них вівчарка стояли на пагорбі і стежили за його діями. Їхні блакитні очі були переповнені здоровою цікавістю. Ніхто з них не міг дотумкати, з якого доброго дива одному американцеві треба вбивати другого так далеко від дому і чому жертва при цьому заливається сміхом.
Розділ 3
Ці німці і їхній собака здійснювали військову операцію, яка мала до болю зрозумілу назву. Про такі заходи майже ніколи не пишуть в деталях, але однієї згадки про них у пресі чи в історичній літературі достатньо, щоб прихильники війни почали відчувати таку ж саму млість, яку відчуває й людина по завершенні статевого акту. Цей термін звучав так: «тотальна зачистка».
Собака, чий гавкіт здаля наводив такий страх, виявився домашньою вівчаркою. Вона стояла, підібгавши хвоста, і вся тремтіла від холоду. Вранці її позичили на фермі у місцевого селянина. Вона ще ніколи не бачила війни. Вона не могла зрозуміти, що саме тут відбувалося. Її звали Принцеса.
* * *
З тих німецьких солдатів двійко були ще підлітки, а два інші - негодящі старигани, з беззубими, заслинявленими ротами. Вони були резервістами, абияк озброєними і вдягненими у те, що було знято із щойно вбитих солдатів. Отаке. Вони були селюками, що жили по інший бік німецького кордону, зовсім неподалік.
А їхнім командиром був капрал, чоловік середнього віку, з почервонілими очима, кістлявий, сухий, мов таранька, якому ця війна давно вже остогидла. Він уже мав чотири поранення, після кожного з яких йому нашвидку ставили латку і знову відправляли на фронт. І він був гарним солдатом, але тепер йому хотілося припинити це все, й він був ладен будь-кому здатися в полон. Його кривуваті ноги були встромлені у жовто-гарячі кавалерійські чоботи, які він зняв з угорського полковника, котрий загинув на російському фронті. Отаке.
Крім оцих чобіт, у нього не було нічого за душею. Вони були його домівкою. І з ними була пов'язана така історія. Колись він помітив, що один із новобранців пильно стежить за тим, як він ваксує і начищує свої жовто-гарячі чоботи. Капрал відірвався, простягнув новобранцеві чобіт і сказав: «Якщо гарно придивитися, то можна в них розгледіти Адама і Єву».
Біллі Піліґрім не чув цієї історії, але тепер, лежачи на брудній кризі, він втупився в патину, яка вкривала ці чоботи, і в її золотих глибинах розгледів Адама і Єву. На них не було ніякого одягу. Вони були ще такі безневинні, такі беззахисні, такі відкриті до добра. Біллі Піліґрім одразу ж полюбив їх.
* * *
Поруч із лискучими чоботами стояла пара ніг, обмотаних дрантям, до якого полотняними мотузками були хрест-навхрест прив'язані дерев'яні колодки. Біллі підвів голову, щоб подивитися, яке було обличчя в людини, котра носила такі колодки. Це було обличчя білявого ангела в подобі п'ятнадцятирічного хлопчика.
Цей хлопчик був такий самий гарний, як і Єва.
* * *
Цей хлопчик був немов небесна істота. Він допоміг Біллі підвестися. Інші солдати підійшли до Біллі, щоб обтрусити з нього сніг. Зробивши це, вони обшукали його, але не виявили ніякої зброї. Єдине з того, що вони у нього знайшли й що хоч трохи нагадувало зброю, був коротенький олівець.
Десь далеко пролунали три кволі постріли. Це був звук німецьких гвинтівок, з яких було щойно вбито тих двох розвідників, які не схотіли чекати на Біллі та Вієрі. Вони знайшли гарну місцинку і зробили там засаду на німців. Але їх вирахували і вбили пострілами у спину. І тепер вони, нічого не відчуваючи, помирали в снігу, який від їхньої крові починав нагадувати малинове морозиво. Отаке. І це автоматично робило Роланда Вієрі останнім з трьох мушкетерів.
Коли його роззброювали, від переляку очі у Вієрі вивалювалися з орбіт. Капрал віддав його пістолет вродливому юнакові. Капрал довго і з
