Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

на зеленому килимі зеленів, як потім, посидівши якийсь час, жовтів, синів, бурів, ліловів, достоту як гребінь гиндика в перебігу різних емоцій. Найбільше нас уразило у таранді, що не лише морда його та шкура прибирала покрасі поблизьких предметів. Біля Панурґа в чернечій тозі і вся його шерсть сіріла. Біля Пантагрюеля в шарлатній мантії шерсть і шкура його червоніли; біля лоцмана, убраного, як єгипетські жерці Анубіса, шерсть його здавалася сніжистобілою; між іншим, за хамелеоном такої покрасі не помічається. Коли таранд нічого не боїться і спокійний, то він зберігає натуральну свою масть, таку, як у мензьких ослів. Розділ III
Як Пантаґрюель отримав листа від свого батька Ґарґантюа і про химерний спосіб діставати швидкі вісті з ненаських і далеких країв

Пантагрюель ще торгував дивоглядних звірів, аж це на молу ревонули десятьма залпами барси і фальконети у супроводі голосної і радісної яси корабельників. Обернувшись до пристані, Пантагрюель побачив швидкохідний корабель свого батька Ґарґантюа, Хелідоном[401] найменований, бо на його кормі бовваніла морська ластівка, різьблена з коринтської бронзи. Морська ластівка — це риба з луарського яльця завбільшки, дуже м'ясиста, безлуска і з хрящуватими, як кажанячі крила, плавцями, довжелезними й широкими, завдяки яким вона стрілою, я сам свідок, пролітає над водою на цілу туазу. Марсельці її називають ландоль. Так ось це суденце було легке, мов ластівка, і, як подивитись, не пливло, а летіло над морем. На борту його перебував дворак Ґарґантюа Малікорн, якого той послав вістовим дізнатися про справи і здоров'я свого сина, доброго Пантагрюеля, і передати йому вірчі грамоти.

Відклонившись Малікорну і почоломкавшись із ним, Пантагрюель, перш ніж відкрити листа, спершу спитав:

— Чи ж із вами ґозал[402], вісник небесний?

— Так (відповів він), у клітці у цій козубеньці.

Була то голубка з ґарґантюйського голубника, у неї вилупилися саме до відплиття пуцьвірінки. Якби Пантагрюель лиха доскочив, до її лапок прив'язали б чорний ремінець, а що все сприятливим ходом і робом ішло, то він дістав її з козуба, прив'язав до її лапок стьожечку з білої тафти і, часу марно не гаючи, притьмом випустив на волю. Голубка, краючи повітря з неймовірною прудкістю, цілком зрозумілою у бистрокрилої голубки, коли у неї пуцьвірінки або кладка яєць, миттю зникла з очей, скоряючись своєму закладеною самою природою турботливому інстинкту оберігати і стерегти своїх голуб'ят. Отак, менше ніж за дві години, вона здолала повітрям величезні розлоги, тоді як швидкохідне суденце, біжучи на веслах і під вітрилами, з ходовим вітром, прудкіше вже нікуди, покрило ту саму відстань за три дні і три ночі. Люди бачили, як вона до голубника влетіла, до своїх пташенят, і вість про те, що на ній біла стьожка, заспокоїла і врадувала славного Ґарґантюа — його синові добре повелося в морі.

Така була у завзятих Ґарґантюа і Пантаґрюеля ужанція: щоразу, як їм не терпілося узнати про щось важливе або хвильне для душі, про закінчення битви, морської або сухопутної, взяття чи оборону фортеці, прикоськання якихось серйозних чвар, щасливі або нещасливі пологи в цариці або фрейліни, смерть чи одужання заслаблих друзів або родичів тощо. Вони брали ґозала і веліли гінцям передавати його з рук до рук до того самого місця, звідки вістки чекали. Ґозал приносив чорну або білу стьожку, залежно від подій та випадку, і виводив їх із невідання, пролетівши за одну годину по небу далі, ніж пробігали по землі тридцять гінців, один одного заступаючи, за один день. Так вигадувався і вигравався час. І повірте мені: у їхніх сільських голубниках голубки висиджували яйця й вирощували пуцьвірінків кожної пори. А втім, на пташарні з допомогою селітри і священного зела вербени цього легко досягти.

Випустивши голубку, Пантагрюель прочитав послання батька свого Ґарґантюа, ось воно:

«Любий мій синочку! Отецьке прихилля до укоханого сина, таке в усіх природне, озивається в мені найпаче, коли я бачу, скількома щедротами ущедрило тебе Провидіння, і нині, після твого від'їзду, одне не йде мені з голови; страшне побоювання за те, як би ваш вихід у море не приніс якогось безголов'я чи лиха, посіялося в моєму серці. Глибока і щира любов, як тобі відомо, одвічна супутниця страху. А що, за Гесіодом, почин чогось — то вже цілого половина, і, за відомим прислів'ям, що посієш, те й збереш, я, щоб тугу мою розмаяти, послав гінцем Малікорна добути для мене вість, як тобі випали перші дні подорожі; якщо плавання почалося щасливо, як я тобі й зичив, то мені легше буде передбачити дальший його перебіг.

Я запасся кількома веселими книжками, посилаю тобі з листоподавцем. Прочитай їх на дозвіллі. Давець сього докладно тобі розповість про новини нашого двору. Хай буде над тобою благословення Передвічного. Кланяйся Панурґу, братові Жану, Епістемону, Ксеноману, Гімнастові та іншим твоїм служникам, а моїм добрим приятелям. Писано в отчому домі твоєму, юня тринадцятого дня.

Твій батько і друг

Ґарґантюа».

Розділ IV
Як Пантаґрюель написав батькові своєму Ґарґантюа і послав йому чимало гарних і рідкісних речей

Прочитавши цього листа, Пантагрюель довго гомонів із вірником Малікорном і пробув з ним так довго, аж Панург урвав його, спитавши:

— А коли ж ви вип'єте? Коли вип'ємо ми? Коли ж вип'є пан вірник? Чи не досить балачок і чи не пора випити?

— Як в око вліпив (відповів Пантагрюель). Звеліть стіл застелити в сусідній корчмі, он у тій, де над дверима висить фігурка сатира на коні.

Відтак для листоноші вірника написав він до Ґарґантюа такого листа:

«Добрійший мій батьку! Будь-які несподівані нагоди і пригоди цього куцого життя стрясають наші