Бурецвіт - Марія Ряполова

— Так.

— Твоя улюблена страва?

— М…

— «М…» це що?

— Може, смажена картопля.

— Якого кольору твої очі?

— Карі. Світло-карі.

— Ти мене любиш?

— Ні.

— Ну й не треба. Тобі подобається те, що з тобою зараз відбувається?

— Не надто.

— Чому тоді ти тут?

— Не маю іншого виходу.

— Виходу? А хіба пані Лірина тобі не казала, що вибір є завжди?

— Вибір є. Я можу, наприклад, зробити харакірі. А от виходу в мене іншого немає.

— Гаразд, — русалка глянув на мене. — Крок вперед.

— Знімай пов’язку, — сказала я Бурецвітові.

3

Ми сиділи у вітальні Бурецвітового дому за круглим столом, як лицарі короля Артура. Я, Мереж і Бурецвіт.

— То що тебе переконало стати моїм провідником?

Бурецвіта це чомусь непокоїло вже не перший день.

— Твій тесть.

— Вибач?

— Чому б нам в карти не зіграти? — запропонував Мереж.

Я відповіла йому осудливим поглядом.

— До справи, — сказала я і зобразила серйозну міну. — Ми маємо зробити перший крок. Бурецвіте, зараз добре подумай і скажи мені…

«Чорнобривців насіяла мати…» — заспівало в передпокої.

— Вибач, це мій приятель. Я зараз його швиденько виставлю і повернуся, — шукач орхідеї зіскочив зі стільця і побіг відчиняти двері.

Я зітхнула і оглянула кімнату. Вздовж однієї зі стін тяглися стелажі, заставлені книжками. Я встала і пішла туди. У незнайомих домах мене завжди тягло до книжкових полиць, розглядати написи на корінцях — ось що мене тішило.

Мереж, поки там що, витяг колоду карт із кишені й почав їх знічев’я перетасовувати.

— Я тут нещодавно пісеньку склав… — проказав він ніби між іншим.

— Яку?

— Ну, я не можу тобі заспівати.

— Чому?

Одна з книжок лежала зверху на ряді інших, як їх кладуть, коли немає місця, або коли її нещодавно читали. Я взяла книгу до рук і почала гортати сторінки.

— Ні, я не можу…

— Угу…

Раптом книжка сама собою розгорнулася десь посередині, і я побачила, що до неї вкладено три світлини.

— Розумієш, це ж особисте… дуже особисте.

Перша фотографія була цілою. На ній світилися усмішками два несамовито щасливих обличчя. Бурецвітове та якоїсь гарненької рудоволосої дівчини з кирпатим носиком.

— І це ж моя перша пісенька… — в голосі Мережа чулася паніка.

«Ну добре, я тобі підіграю».

— Ну, заспівай, мені кортить послухати.

— Ну, я не можу… — задоволено протягнув Мереж.

Друга світлина була обгорілою. Власне, полум’я зжерло більшу частину Бурецвіта, але дівчину видно було добре. Вони сиділи на галявинці обійнявшись. Це була не та дівчина, яку я бачила в труні.

— Досить приндитися, співай уже.

— А ти не сміятимешся?

— Ні.

У третьої світлини доля взагалі не склалася. Вона була розірвана на клаптики, а потім знову неохайно склеєна скотчем.

Тут Бурецвіта не було, це був портретний знімок дівчини.

«Йому, мабуть, у любовній сфері вже не вперше не щастить», — подумала я.

— Точно не сміятимешся?

— Точно.

Я закрила книгу і поклала на місце.

— Давай, починай.

Повернувшись за стіл, я всілася так, щоб мені добре видно було сором’язливого композитора.

— Ну добре. Гм-кхм. Ме-е-е, му, му, му-у, ме-е-е-е, а-а-а, ме-ме, му-у-у.

— Дуже гарно, — похвалила я.

Мереж весь просяяв.

— Тобі сподобалося?

— Так. А ти вірша до неї не хочеш скласти?

— У мене не виходить із віршуванням, — посмутнішав він.

— А ти спробуй.

— А от і я! — радісно оголосив Бурецвіт. — Нарешті, здихався. То що казав мій провідник?

Бурецвіт усівся на стілець і розклав ноги подалі від себе, як це чоловіки полюбляють робити, коли вони в доброму гуморі.

— Назви мені місце, в якому ти найбільше у своєму житті хотів би побувати.

— А можна, я скажу?

— Мереже, я не просто так питаю, це є дуже важливим для пошуків орхідеї.

Бурецвіт замислився.

— У Новій Зеландії.

— І ти там не був?

— Був. Кілька років тому.

— Отже ж, Господи! Я питаю людину, де вона найбільше в житті хотіла би побувати, а він мені каже місце, де вже був!

— Я мріяв поїхати туди все життя і з’їздив, нарешті, кілька років тому.

— Думай далі. Мені потрібне місце, де ти ніколи не був.

Всі занурилися у мовчанку. Годинник у тиші трагічно клацав за кожною вмерлою секундою.

— Ну що, в тебе є відповідь?

Бурецвіт був моїм першим шукачем орхідеї, моїм дебютом як провідника, тому я дуже хвилювалася, щоб усе йшло як слід.

Хоча в мене були й інші причини хвилюватися.

— У мене є відповідь, але вона тобі